загрузка...

Засоби, що ідентифікують товари та послуги: деякі аспекти термінологічної невизначеності

Гуменний Р. В.

У статті досліджується термінологічний апарат чинного в Україні законодавства, в частині засобів ідентифікації товарів і послуг, його правова природа та вплив на організацію правового захисту об´єктів інтелектуальної власності, як в Україні так і за її межами.

Інтеграція України в Європейський економічний простір передбачає поглиблення суспільного поділу праці, розширення товарних ринків і посилення конкурентної боротьби. Ті та інші чинники ставлять на порядок денний питання про належну ідентифікацію та правовий захист не лише товаровиробників, але й виготовленої ними продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. Для досягнення поставленої мети в Україні та світі застосовують знаки, що індивідуалізують товари та послуги, на які поширюються правовий статус об´єктів інтелектуальної власності.

Проте особливості функціонального призначення засобів ідентифікації та специфіка їх правової охорони потребують чіткого термінологічного апарату, на базі якого можна буде розробляти комплекс цивільно-правових норм, що регулюють відносини в сфері об´єктів інтелектуальної власності.

Актуальність проблеми, порушеної в даній статті, пояснюється значною мірою тим, що засоби, за допомогою яких ідентифікують товари та послуги, стали ключовим фактором не лише на внутрішньому ринку, але й у міжнародній торгівлі. Вони, як зазначають фахівці, безпосередньо беруть участь у маркетингових технологіях фірм, забезпечують просування їхніх товарів на світовому ринку, виступають гарантією довіри до фірми та її продукції, формуючи її імідж.

Теоретичною базою даного дослідження є наукові публікації відомих українських вчених-цивілістів - В. Базилевича, Т. Демченка, В. Дозорцева, О. Кохановської, О. Мельника, Ю. Св´ядосца, О. Сергеева та ін.

Беручи до уваги наукову та практичну значущість цих досліджень, ряд питань цієї проблеми потребують значних зусиль для свого вирішення, як науковців, так і практиків. Одним з таких проблемних питань можна вважати термінологічну невизначеність щодо засобів ідентифікації товарів та послуг.

Зазначені чинники, а також дослідження правової природи термінологічного тлумачення сутності засобів, що ідентифікують товари та послуги, їх економічної ролі та функцій, які вони виконують, зумовили актуальність даного дослідження.

Метою даної статті є дослідження правової природи термінологічного апарату щодо засобів, що ідентифікують товари і послуги, та його впливу на подальший розвиток ефективної правової охорони об´єктів інтелектуальної власності в Україні.

До засобів, що ідентифікують товари і послуги, як відомо, належать товарні знаки, географічні зазначення та торгівельні марки. Всі вони є об´єктами інтелектуальної власності. їх правовий захист в Україні регулюється окремими законодавчими та нормативними актами, а саме: Законами України "Про підприємства в Україні"; "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг"; "Про зовнішньоекономічну діяльність"; "Про охорону прав та зазначення походження товарів", а також Цивільний кодекс України та кодекс України про адміністративні порушення тощо.

Аналіз цих та інших законодавчих і нормативних актів України в частині правового захисту вищезазначених об´єктів інтелектуальної власності свідчить про термінологічну неоднозначність, а подекуди і підміну різних за змістом понять, що негативно впливають на вирішення проблемних питань і прийняття судових рішень.

Так, наприклад, в Законах України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про зовнішньоекономічну діяльність" використовується термін "знаки для товарів і послуг ",

Терміни "товарні знаки" та "знаки обслуговування", які є різними за назвою та змістом, вживаються в Законі України "Про охорону на зазначення походження товарів ".

Закон України "Про рекламу" послуговується трьома різними за назвою, але однаковими за змістом термінами - "торгова марка", "товарні знаки", "логотип".

У цивільному кодексі України, в кодексі України про адміністративні порушення та в Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції" маємо змішану термінологію - "фірмове найменування", "знаки для товарів та послуг", "товарні знаки".

Немає єдиного підходу в термінології щодо засобів, що ідентифікують товари і послуги в законодавстві зарубіжних країн. Так, законодавство Німеччини, Угорщини, Італії використовує термін "-знаки". Росія та Польща в своєму законодавстві послуговуються терміном "товарні знаки". Законодавство Нідерландів та Бельгії вживає термін "торговельні знаки", в той час, як французьке законодавство - "торговий знак " та "торгівельна марка ".

Міжнародні конвенції та угоди послуговуються також різними термінологічними поняттями. Так, в Паризькій конвенції про охорону промислової власності, з поправками внесеними 02.10.1978р., серед об´єктів промислової власності використовуються виробничі або торгівельні марки та знаки обслуговування. У Міжнародній угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності 1993р. (TRIPS) йдеться про торгівельні марки. Директива Ради Європейського Союзу 1988р. про зближення законодавства дер-жав-членів Європейського Співтовариства щодо товарних знаків оперує терміном "знаки для товарів і послуг", в той час як Стокгольмська конвенція послуговується терміном "комерційне позначення".

Як свідчать численні наукові дослідження, неврегульованість юридичної термінології щодо засобів ідентифікації товарів та послуг зумовлена відсутністю в сучасній цивілістиці, як в Україні, так і за її межами, єдиного підходу до визначення їх правової природи, яка б чітко окреслювала економічну роль цих засобів та виконувані ними функції [2;3:4;5;6].

Термінологія у цивільному праві, на думку науковців, має позначати юридично значущі явища відповідними їм правовими категоріями. Вживання неадекватних юридичних термінів допустимі у політичних документах чи на побутовому рівні, але їх застосування у галузевому законодавстві передбачає чітке окреслення прав та обов´язків, побудову правових механізмів і конструкцію правового режиму (з урахуванням того явища, для ідентифікації якого використовується відповідна дефініція) [4, с.25; 6, с.41].

Щодо економічної ролі засобів ідентифікації товарів і послуг, то вони покликані виконувати всі основні функції товарних знаків (інформаційну, ідентифікаційну, рекламну, гарантійну, захисну), бути здатними відрізняти товари та послуги одних юридичних осіб від однорідних товарів та послуг інших юридичних осіб. До того ж, засоби ідентифікації товарів і послуг повинні погоджувати інтереси товаровиробників, споживачів, в цілому населення країни і міжнародного співтовариства.

Чи відповідають чинні в Україні засоби ідентифікації товарів і послуг цим вимогам? Однозначної відповіді дати не можна.

Фахівці звертають увагу на те, що знак як позначення, за яким товари і послуги одних юридичних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших, повинен відповідати визначеним вимогам. Ці вимоги можна поділити на дві групи. Перша група об´єднує вимоги так званої розпізнавальної спрямованості, індивідуальності, що визначають товарний знак як характерний.

Вимоги другої групи пов´язані з запобіганням можливої шкоди, що може бути заподіяна знаком, якщо він має здатність вводити в оману.

Оскільки термін "знаки для товарів і послуг" уособлює позначення як товарів, так і послуг, то цим порушується вимога розпізнавальної спрямованості. В зв´язку з цим доцільно було б, на наш погляд, розмежувати ці поняття, внісши зміни у відповідні закони, та законодавчо закріпити два знаки - товарний знак і сервісний знак.

Із розширенням сфери послуг широкого використання набули знаки обслуговування. Хоча такі знаки не є товарними в буквальному розумінні, вони все ж виконують основні функції товарних знаків. У зв´язку з цим в Законах України "Про охорону на зазначення походження товарів", "Про іноземні інвестиції" знаки обслуговування виокремлюються у відповідну категорію. Вони є символічним позначенням для ідентифікації послуг та їх джерел.

Професор Л. Шевченко стверджує, що для позначення послуг логічно було б використовувати спеціальний термін - "знак сервісу". У такий спосіб, на переконання автора, українська термінологія відповідатиме міжнародним стандартам і водночас відбиватиме природу та специфіку сучасної літературної української мови [6, с.42].

У наукових публікаціях звертається увага на те, що товарний знак підприємства не слід плутати з фірмовим найменуванням, хоча обидва мають спільну мету - ідентифікацію. Фірмове найменування слугує для того, щоб відрізняти самого товаровиробника, тоді як товарний знак покликаний ідентифікувати товар, вироблений на тому чи іншому підприємстві [1, с.250].

Правовий захист фірмових найменувань в Україні не забезпечений спеціальним законом. Проте його можна здійснити на підставі Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Але чи достатньо там правових механізмів? Як показують дослідження, фірмові найменування потребують окремого чітко виписаного закону, який би забезпечував правовий захист товаровиробника не лише на внутрішньому але й на зовнішньому ринку. До того ж цей закон, як і інші закони, що регулюють правовий захист засобів ідентифікації товарів і послуг, повинен бути імплемєнтований в Європейську систему захисту об´єктів інтелектуальної власності.

Важливе місце серед засобів, що індивідуалізують товари та послуги, займають географічні зазначення місць походження товарів. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16.06.1999р. до знаків географічного зазначення найменувань місць походження товарів належить будь-яке словесне або візуальне (географічне) позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товарів. Ним може бути і назва географічного місця, що використовується для позначення товару або як складова такого позначення, які вказують на наявність у товарів (продукції) особливих неповторних властивостей, зумовлених місцевістю де вони вироблені.

Географічні зазначення місць походження товарів, крім загальних функцій, можуть вказувати:

а) дійсне місце походження товарів, що не асоціюється з їхньою якістю;

б) зазначення найменувань місць походження товарів, що дають можливість вирізнити серед інших специфічні якості, зумовлені природними чинниками даної місцевості.

Цих дві ознаки виокремлюють географічне зазначення місць походження товарів із всіх інших і роблять його унікальним засобом ідентифікації.

Крім вищезазначених засобів ідентифікації товарів та послуг, важлива роль належить торговій марці. Це поняття здебільшого використовується як найзагальніше позначення засобів ідентифікації в маркетингу. Вона слугує товарним знаком фірми для вирізнення її товарів серед численних аналогів товарного ринку. У зв´язку з цим необхідно зазначити, що термін "торгова марка" (дослівний переклад з англійського A trade mark) широко використовується у Паризькій конвенції про охорону промислової власності у редакції від 14.07.1964 р. та в міжнародній угоді про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) 1993 p.

Дослідження свідчать, що в англійській термінології одним терміном "A trade mark" позначаються знаки як для товарів, так і для послуг. В українському законодавстві, на думку фахівців, було зроблено спробу піти аналогічним шляхом, при чому переклад прикметника "trade" було в українському варіанті втрачено[6, с.41]. Це, на наш погляд, і привело до неоднозначного тлумачення цієї дефініції.

Товарний знак, торгова марка, фірмове найменування, знаки обслуговування, географічні зазначення, на думку фахівців, доповнюють одне одного та розширюють правову охорону власника цих знаків як в Україні, так і за її межами [2;3;4;5]. Відносини щодо правової охорони засобів, що ідентифікують товари та послуги в Україні, регулюються, окрім національних законів, ще й міжнародними угодами: Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, чинної в Україні з 1996р.; Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків, чинною в Україні з 1991 р; Протоколом щодо Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, чинною в Україні з 2000 p.; Лісабонською угодою 1958р., чинною в Україні з 2001р. При цьому слід зазначити, що, якщо за міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Отже, термінологічний апарат, що використовується для ідентифікації товарів і послуг, характеризується відсутністю єдиного підходу до визначення його правової природи, яка б чітко окреслювала економічну роль цих засобів і функції, які вони виконують. Беручи до уваги усталені традиції, поширення та законодавче закріплення чинної термінології в Україні, необхідно, на наш погляд, привести у відповідність термінологічний апарат національного законодавства до вимог Європейського Співтовариства. При цьому він повинен відповідати визначеним критеріям, які умовно можна поділити на дві групи. Перша група об´єднує критерії, обумовлені функціями засобів ідентифікації товарів і послуг, що дозволяють розрізняти товари і послуги одного підприємства серед інших. Це критерії, так званої, розпізнавальної спрямованості.

Критерії другої групи, пов´язані з запобіганням можливої шкоди, що може бути заподіяна споживачеві при вирішенні певних суперечок в судах або ж товаровиробнику через неоднозначне трактування тих чи інших дефініцій.

З огляду на багатогранність даної проблеми та її дискусійність, питання, порушені в цій статті, потребують ґрунтовного теоретичного осмислення й ефективного вирішення юридичною наукою.

Література:

  1. Андрощук Г. О. Правова охорона фірмових найменувань. /Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Інститут законодавства Верховної Ради України. 1996р., с. 249-251.
  2. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 431с.
  3. Демченко Т. С. Охорона товарних знаків (порівняльно правовий аналіз). - К., 2004. - 184с.
  4. Кодинець А. Теоретичні проблеми визначення сутності прав на засоби індивідуалізації. // Цивільне право. - 2007. - №7. С.23-27.
  5. Мельник О. М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні (цивільно-правовий аспект). - Ірпінь, 2001. - 180с.
  6. Шевченко Л. Понятійна відповідність термінів "товарний знак", "торгова марка", "знак сервісу (обслуговування)" у сфері законодавства з інтелектуальної власності в Україні. // Інтелектуальний капітал. - 2003. -№6. - С.41-42.