загрузка...

Вартісні (цінові) і граничні показники

Гончар A.Ф.

Звернута увага на застосування у практиці господарювання і управління, в тому числі на вищому рівні, багаточленних економічних цінових, а не вартісних, як вважається, показників. Ставиться під сумнів можливість визначення конкретної величини вартості, яка є важливою економічною категорією, проте уявною.

У статті також йде мова про необґрунтоване застосування на державному рівні управління і в практичній господарській діяльності граничних показників не по суті, а як обмежувальних величин.

Ринкові зміни у господарській діяльності викликали появу багаточисельних нових економічних показників або посилення (послаблення) ролі діючих вимірників, їх удосконалення. Оскільки переважна більшість із них пов´язані з грошовим виміром, тобто мають вартісну (цінову) основу, то слід розглядати питання практичного застосування категорії вартості.

Про вартість написано у світі вченими різних шкіл і напрямів за декілька століть не одну тисячу сторінок. Слід зазначити, що досліджуються, як правило, теоретико-методологічні проблеми цієї важливої економічної категорії в економічній теорії і значно менше практичне її застосування. Деідеологізація досліджень в економічній теорії у нашій країні останнім часом сприяла модифікації поглядів вітчизняних і також зарубіжних вчених на основі їх синтезу і деякій еволюції.

На наш погляд, недостатньо досліджуються проблеми практичного застосування категорії вартості і часто вона використовується довільно не тільки в практиці господарювання, а і на побутовому рівні . Наприклад, на маршрутному автобусі показано «Вартість проїзду 1 грн» замість зрозумілого для пасажирів і водія «Ціна проїзду 1 грн». В оголошенні про набір слухачів в Інститут підвищення кваліфікації кадрів Академії муніципального управління, розміщеному у міжнародному науково-практичному журналі «Економіка та держава», вказана „вартість навчання" замість зрозумілого «ціна навчання» (2007 p., №10). У журналі «Економіка України» передплата показується також у вартості, а не ціні (2007 p., №12). В «Урядовому кур´єрі» (14.08.07) приведені розцінки вартості одиниці друкованої площі. Приклади, можна продовжити, проте зрозуміло те, що у практичній діяльності поняття ціни і вартості розглядаються часто як аналогічні. При цьому немає єдиного наукового підходу щодо застосування і взаємозаміни категорій вартості і ціни у практичній діяльності. У торгівлі товарами, особливо роздрібній, ніхто практично не застосовує термін вартість замість ціни. Проте коли йдеться про оцінку нерухомості він широко застосовується. У практиці застосовується також поняття вартості робочої сили, капіталу, землі, об´єкту приватизації і т.д., хоча йдеться про звичайну ціну, за яку на ринку представляється той чи інший товар у будь-якому вигляді (нерухоме чи рухоме майно, товари широкого чи виробничого споживання, обігові чи необігові засоби і т.д.).

В економічній теорії найбільш популярні серед багатьох теорій вартості, як відомо, дві основні теорії — класична і маржиналістська. Першу поділяють в основному українські вчені, другу — західні вчені, хоча слід зазначити, що з реформуванням економіки дисципліна «Мікроекономіка» викладається у наших навчальних закладах в основному за неокласичними поглядами.

Як відомо, класики вважають, що будь-який товар є продуктом праці, а її витратами визначається вартість товару. Це трудова теорія вартості. Маржиналісти розглядають вартість як категорію, що відбиває граничну корисність товару. Оскільки корисність має завжди суб´єктивний характер в залежності від конкретних покупця і продавця, то теорію можна назвати суб´єктивістською, а оскільки кількість витраченої праці можна вимірювати конкретною величиною витрат робочого часу, то першу теорію можна вважати об´єктивістською.

Геніальність поглядів представників трудової теорії вартості полягає в тому, що так як будь-який товар створюється працею людини, то він є наслідком і згустком витраченого робочого часу. Це не викликає сумніву при спрощеному прояв цього наслідку діяльності, тобто при виготовлення товару вручну. Проте із механізацією ручного процесу і застосуванням відповідних знарядь праці, а також одержаних людиною раніше предметів праці уявити товар як згусток людське праці і виміряти кількість витраченого робочого часу уже складніше, оскільки знаряддя праці використовуються тривалий період, а витраті робочого часу на їх виготовлення, як і на предмети праці, на жаль, не відомі.

Якщо допустити теоретично, що витрати час на виготовлення засобів виробництва відомі, т справа залишається лише за методикою їх розподілу між продукцією, яка виготовлена за їх допомогою. Проте до цього часу трудомісткість виготовлення з урахуванням не тільки живої, а уречевленої праці, яка втілена у засобах виробництва, на жаль, не визначається. Отже, можна констатувати, що об´єктивність трудової теорії.

вартості на основі робочого часу з точки зору вимірювання реально не підтверджена. Не визначається показник вартості у такому вимірі на рівні підприємства чи іншому рівні, не використовується він і в мікроекономічному чи макроекономічному аналізі. Використовуються різні цінові показники, які називаються вартісними.

Як відомо, починаючи з 60-х років попереднього століття, радянські вчені провели значні дослідження щодо визначення трудомісткості продукції: технологічної, повної (міжгалузевої), народногосподарської (на рівні держави). Проте конкретні позитивні досягнення мали місце лише у визначенні трудомісткості технологічної і міжгалузевої, тобто за витратами живої праці. Розрахунки народногосподарської трудомісткості, тобто з включенням уречевленої праці не увінчались вартим уваги успіхом, який дозволив би широке реальне застосування методики. Слід зазначити, що спроби визначення повних витрат праці, включаючи уречевленої, на виробництво продукції здійснювались також радянськими вченими у 20-ті роки попереднього століття. Подібні матеріали були опубліковані також в США в 60-і роки XX ст. [4].

Отже, трудова вартість товару, яка є втіленням витрат часу, незважаючи на її наукову обґрунтованість і можливість застосування при обміні товарів в якості загального еквівалента не знайшла, на жаль, реального практичного підтвердження шляхом кількісного вимірювання.

Як відомо, вартість і додаткова вартість, займають центральне місце в економічній концепції К. Маркса. Якраз несправедливий розподіл додаткової вартості породжує надмірне зростання доходів власників капіталу і збіднення робочої сили, яка їх створює, що приводить до загострення відносин між ними.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що вартість згідно трудової теорії класиків і марксистів категорія така ж абстрактна, уявна як і у суб´єктивістській теорії маржиналістів на основі суб´єктивного підходу про корисність і граничну корисність товару, яку неможливо виміряти. Отже, різні за теоретичною обґрунтованістю теорії важливої категорії вартості мають аналогічний з огляду практичного застосування наслідок — неможливість прямого вимірювання, відсутність кількісного виразу. Це вимагає застосовувати непрямий переважно ціновий, грошовий еквівалент будь-якого товару чи послуги, який знаходиться на поверхні і має кількісний вираз.

Між тим, у нашій економіці має місце надто часте застосування цієї категорії як конкретного економічного показника на різних рівнях управління. Таких показників застосовуються десятки, навіть сотні. Вони використовуються всюди, де надається грошовий, ціновий вираз. Для підтвердження цього проаналізовано деякі економічні показники з точки зору трудової теорії вартості.

Для характеристики, наприклад, основних фондів застосовуються такі показники: вартість балансова, первісна, відновлювальна, залишкова, ліквідаційна, переоцінена, справедлива. Між тим, при здійсненні всіх господарських операцій, пов´язаних з придбанням обладнання, йдеться тільки про ціну (не вартість), а уже після його монтажу на підприємстві воно одержує назву первісна вартість. Або ж вартість, яка амортизується згідно з стандартами бухгалтерського обліку N-7, — це «первинна або переоцінена вартість за вирахуванням їі ліквідаційної вартості» [9]. Якщо ціна — це грошовий вираз вартості, то як одночасно вона може коливатися навколо вартості, тобто навколо себе. Правда, ціна у такому випадку розглядається як модифікована форма вартості. Вважається, що ціна товару в момент продажу відображає, модифікує, проявляє його вартість, яка створена при виготовленні. Виходить, що до настання акту продажу, купівлі товару він взагалі не мав виміряної вартості.

Не зовсім зрозуміло, як можна переоцінити вартість згідно указаного стандарту. Якщо вартість товару — це «уречевлена в товарі суспільно необхідна праця товаровиробників» [2, с.165] або ж «Величина вартості окремого товару визначається кількістю праці затраченої на його виробництво» [1, с.77], то отже, вона постійна, уже витрачена і не може бути перерахована (переоцінена), а лише уточнена з якихось причин. Думається, що йдеться не про переоцінену вартість основних засобів, а про переоцінені основні засоби у зв´язку з відповідним зростанням ціни обладнання в умовах інфляції. Первісна вартість складається згідно вказаного стандарту не з окремих вартостей, а сум витрат на придбання основних засобів, в тому числі ціни, можливо мита, транспортних, монтажних витрат і т.д.

Слід зазначити, що коли йдеться про показники необігових активів у грошовому виразі, то вживається додатково категорія «вартість», проте вона зовсім не вживається, коли йдеться у бухгалтерському балансі аналогічно про оборотні активи (окрім «чиста реалізаційна вартість» і «первісна вартість») чи власний капітал, зобов´язання.

Таким чином, у розглянутих показниках бухгалтерського і статистичного обліку ціна (витрати) замінюється категорією «вартість», вимірником якої є насамперед робочий час з точки зору трудової теорії вартості, а не гроші, котрі виконують, на наш погляд, функцію масштабу ціни, а не вартості.

Аналогічний аналіз застосування ціннісних показників можна провести з будь-якої іншої сфери економічної, бухгалтерської, інвестиційної, банківської, статистичної чи іншої діяльності. Заслуговує на увагу оцінка об´єктів приватизації. У Національному стандарті N 1 [7] і "Методиці оцінки майна" [6] застосовуються так звані модифікації (форми, різновиди) вартості: поточна, ринкова, ліквідаційна, відтворення, залишкова, інвестиційна, оціночна, дійсна, чиста, оборотних активів, внесків, спеціальних акцій і т.д. Очевидно, як і в попередньому аналізі з основними засобами йдеться про різну ціну об´єкта. Думається, що більш зрозуміло і правильно застосовувати категорію «ціна», тобто поточна, ринкова, дійсна, чиста і т.д. ціна.

Слід зазначити, що методика оцінки майна в сучасних умовах в Україні базується на зарубіжних методиках оцінки нерухомості, а в них категорія вартості застосовується доволі широко. Вони уніфіковані, а основні принципи, методологія узагальнені у міжнародних стандартах оцінки нерухомості [5]. У них чітко викладено з позиції загальної теорії оцінювачів сутність категорій вартості, ціни і витрат. Проте вони базуються на визначенні вартості на основі теорії маржиналістів як цінності, корисності, а не суспільно необхідних витрат часу згідно трудової теорії вартості. Цінність, корисність дійсно суб´єктивна і залежить від багатьох чинників, які впливають на них. Звідси розрізняють 9 різних форм (різновидів) вартості нерухомості. Вони не мають, на наш погляд, конкретного грошового чи іншого вираження. Інша справа - ціна, вона конкретна і враховує весь спектр ринкових і не ринкових чинників. Отже, згідно з названими стандартами розраховуються, на наш погляд, за своїми спеціальними методиками (витрат, доходу чи порівняльного підходу) не різні форми (типи) вартості (ринкова, справедлива, поточна, дійсна, ліквідаційна, балансова і т.п.), а різні ціни на нерухомість. Вартість будь-якої цінності, корисності умовна, суб´єктивна, не конкретна, її визначити не можливо без застосування ціни, тобто розраховується не вартість, а ціна, яка може бути різною в залежності від умов, чинників проявлення вартості і т.д.

Це суперечить поглядам оцінювачів нерухомості, які вважають, по-перше, що під оцінкою розуміється процес визначення вартості, а, по-друге, що вартість є розрахунковою величиною і ціна може не співпадати з нею. Ціна на відміну від вартості, за їх поглядами, є історичним фактом після здійснення обміну, а вартість не є фактом сплати грошей. Проте, як відомо, рівноважна ціна на ринку, як правило, не співпадає з її розрахунковою величиною. В теорії оцінки нерухомості «-Ціна є терміном, який означає грошову суму, яка вимагається, пропонується або сплачена за товар чи послугу» [5,с.30], а «Вартість є економічним поняттям відносно грошового зв´язку між товарами і послугами. Вартість є не фактом, а розрахунковою величиною цінності конкретних товарів і послуг в конкретний час з вибраним тлумаченням вартості» [5,с.30]. Порівняльний аналіз визначень говорить про те, що і ціна, і вартість -це грошова маса за товар, а основна відмінність між ними полягає в тому, що одна грошова маса фактична, а інша - розрахункова. Проте, відомо, що ціна може також бути розрахунковою величиною. Отже, маємо практично два показники однієї ціни, які визначені у грошовій формі як цінність товару.

Узагальнюючи приведений матеріал аналізу, можна зробити висновок про надто широке застосування у практиці господарювання категорії вартості навіть там, де можна використати цілком обґрунтовано і зрозумілу категорію " ціна ".

У зв´язку з цим похідні економічні показники називаються вартісними, а не ціновими, якими є в дійсності, а методи їх вимірювання називають вартісними, а не ціновими, наприклад, вартісні методи вимірювання продуктивності праці [3].

До речі, інколи вартість товару замінюється показником продуктивності праці. Наприклад, в " Економічній енциклопедії " [2] говориться, що «мало хто з економістів звертає увагу на вартість товару в чистому вигляді як категорію продуктивних сил, хоч добре знайомий з нею під назвою "продуктивності праці". "Якщо кількість виробленої продукції позначити N, а витрати часу на її виготовлення" Q, то продуктивність праці визначатиметься як N:Q, а вартість товару —Q:N [ 2, с. 165 ]. Проте останній показник — це трудомісткість продукції, яка відображає витрати лише живої праці на виготовлення продукції. Визначення повних витрат праці, включаючи уречевлену в засобах виробництва, тобто розрахунок народногосподарської трудомісткості або ж вартості, є досить складним і не знайшло широкого реального застосування в економіці, про що сказано раніше.

З огляду на це представляють інтерес розрахунки автора, виконані у 80-ті роки XX ст., народногосподарської (повної) трудомісткості виробництва 1т цукру, а також міжгалузевої трудомісткості 1т хліба. Структура сукупних витрат живої і уречевленої праці на виробництво 1т цукру складала (%): жива праця на виробництві сировини -43, на її транспортуванні і переробленні - 13, уречевлена праця у засобах праці — 44 . Структура міжгалузевої трудомісткості виробництва 1т цукру наступна (%): витрати праці на виробництві сировини 77, на її транспортуванні - 7, переробленні — 16. Структура витрат живої праці на виробництві 1т хліба така (%): виробництво зерна - 44 заготівля зерна - 2, виробництво муки - 6, хлібопечення - 47.

Виходячи з цих матеріалів можна зробити наступні висновки. По-перше, витрати на виробництво одиниці продукції безпосередньо в галуз складають незначну частину повних витрат живе і уречевленої праці. Отже, витрати живої праці недостатні для достовірного відображення повне трудомісткості виробництва продукції. По-друге сукупні витрати праці на одиницю продукції представляють інтерес з точки зору достовірності аналізу динаміки продуктивності праці, особливо з тривалий період у зв´язку з підвищенням її предуктивної сили, а не визначення вартості. По-третє, використання сукупної (народногосподарської) трудомісткості виробництва продукції, навіть без врахування складності її розрахунку, навряд чи буде сприяти докорінному удосконаленню визначення вартості як загального еквіваленту обміну. По-четверте, грошова оцінка витрат уречевленої і живої праці зовсім різна у зв´язку з різним часовим періодом їх застосування. По-п´яте, вартість на основі робочого часу не відіграє суттєвої ролі в умовах ринкового механізму на формування еквівалента обміну з врахуванням попиту і пропозиції, скоріше навпаки суб´єктивна корисність є більш діючим чинником формування ціни як еквіваленту обміну.

В основі другої теорії вартості знаходиться, про що йшлося раніше, корисність, гранична корисність. Згідно поглядам маржиналістів вартість товару визначається його цінністю, корисністю, точніше граничною корисністю, тобто корисністю останньої одиниці товару, яка може задовольнити останню потребу у конкретній споживній вартості покупця. Оскільки товар має спадну корисність по мірі насичення ним ринку, то вартість і ціна відображають граничну корисність. Ціна знижується допоки не буде продана остання одиниця товару. Покупець отримує більші вигоди на початку продажу, оскільки товар спочатку має більшу цінність, гранична корисність усереднює ціну. Споживач, оплачуючи останню одиницю товару, отримує вигоди від того, що вона нижча, ніж середня за весь проданий на ринку товар, так як вона склалась під впливом різних цін (високої спочатку і низької на завершенні продажу).

П. Самуельсон звертає увагу на те, що «Поскольку за каждую единицу товара мы платим на рынке столько, сколько приносит нам его предельная полезность, мы получаем дополнительную выгоду от всех предыдущих единиц»[10].

Гранична корисність є одна із системи граничних показників, запропонованих у свій час маржиналістами. Вони і їх послідовники вважають на відміну від класиків, що в економічному аналізі слід застосовувати граничні, а не тільки середні величини. Серед них гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати, граничний дохід, граничний продукт і т.д. Це сприяє поглибленню економічного аналізу, оскільки на зміну середнього показника впливає остання додаткова одиниця сукупності. Граничний показник — це той, який знаходиться в кінці ряду величин як додатковий. Нова середня величина показника ряду величин буде зростати, якщо додаткова величина (гранична) буде більша за середню базову і навпаки. Як відомо граничні показники у нас до переходу на ринкові умови господарювання не застосовувалися, оскільки єдино правильною визнавалась трудова теорія вартості. Слід зазначити, що інколи у наукових дослідженнях використовувалися подібні показники, хоча вони мали іншу назву. Так, наприклад в дослідженнях впливу нової техніки, науково-технічного прогресу на ефективність виробництва розраховувалися так названі прирістні показники. Оскільки показники ефективності нової техніки були більш високими вони як прирістні позитивно впливали на формування середньої ефективності виробництва в цілому [11].

Зараз граничні показники слід більш широко застосовувати за призначенням в практиці економіки. Між тим, використовується указана категорія граничності часто не за призначенням і має інше значення. Ці показники є часто не граничними за своєю суттю, а характеризують певне нормативне обмеження, яке регулюється законами, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів, НБУ, іншими виконавчими органами господарського управління. Вони мають нормативно-правовий, а не аналітичний характер.

В якості ілюстрації можна назвати такі деякі приклади. НБУ установлені граничні суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим протягом одного дня [8]. Постанова правління НБУ від 09.02.05 N32-15 так і називається «Про встановлення граничної суми готів-кого розрахунку». У Державному бюджеті України, наприклад, категорія «граничний» застосовується завжди там, де встановлюється обмеження. Наприклад, встановлюється граничний розмір дефіциту Державного бюджету України, граничний розмір внутрішнього і зовнішнього боргу України. В той же час застосовується відповідно до своєї сутті показники максимального чи мінімального розміру пенсії, мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму (не граничного розміру). Проте говориться щодо пенсії «без обмеження граничного розміру». Цей термін широко застосовується у будь-яких сферах господарської діяльності, навіть у технічній, наприклад гранично-допустимі показники втрат чи витрат у технологічному процесі та ін. Самі за себе говорять постанови Кабінету Міністрів "Про граничний розмір коштів замовників, що застосовуються для розвитку інженерно-транспортної та спеціальної інфраструктури населених пунктів" від 01.02.07 або ж «Про встановлення мінімальних норм забезпечення населення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості для надання у 2008 році пільг і житлових субсидій за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам» від 05.03.08 p., «-Про внесення змін до граничних сум витрат на придбання легкових автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, комп´ютерів, придбання і утримання за рахунок державного бюджету, республіканського Автономної Республіки Крім і місцевих бюджетів», від 20.05.06 р.

Інколи застосовується показник гранична ціна, замість показника максимальна ціна (тариф), наприклад, на газ, послуги зв´язку тощо. В якості прикладу можна привести рішення Національної комісії з питань регулювання зв´язку України «Про затвердження граничних тарифів на універсальні послуги поштового зв´язку» від 10.06.08 р.

Слід зауважити, що в умовах державного регулювання ринкової економіки часто застосовуються не граничні показники, а різні обмежувальні показники з цін, обсягів виробництва, закупівель, продаж, тарифів, експорту, імпорту, грошей, фінансування і т. д, оскільки вони надають величину не останньої одиниці, а сумарної кількості (обсягу, витрат, коштів, фінансування, закупівель, продаж, експорту і т. д), а також середню ціну, включаючи ціну останньої одиниці, суму грошей, яка обмежена з двох сторін.

Установлена державою фіксована ціна чи рентабельність продукції може бути, на наш погляд, граничною лише за умови, що вона єдина, а отже і перша і остання її одиниця реалізується за одною ціною.

Велика кількість економічних показників ринкової економіки є ціновими, а не вартісними, як їх називають. Основна причина полягає у неможливості реального кількісного вираження вартості. Розрахунки вартості при оцінці, наприклад, нерухомості є, на наш погляд, визначенням за спеціальними методами ціни нерухомості як цінності згідно маржиналістської теорії вартості. Навіть при можливості, що малоймовірно, її розрахунку на основі повних витрат праці, виходячи з трудової теорії вартості, з урахуванням живої і уречевленої праці, не станеться докорінного удосконалення визначення вартості як загального еквіваленту обміну. Найбільш повну характеристику товару надає у ринкових умовах його цінність, ціна, яка фокусує в собі вплив всіх ринкових і не ринкових чинників, а не тільки витрат часу. Вартість залишається важливою, проте все ж таки уявною, абстрактною категорією.

Слід застосувати на практиці господарювання і управління, в тому числі на вищому рівні, категорію граничної корисності і відповідні граничні показники згідно їх суті, а не як обмежувальні величини.

Література:

  1. Генеза ринкової економіки: терміни, поняття, персоналії./ За наук ред. Г.І. Башнянина і B.C. Артемічука - 2-е вид. - Львів: «Магнолія 2006», - 2007 - 688 с.
  2. Економічна енциклопедія: В двох томах. Том 1.- К.: Академія, 2001.
  3. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред.. С.Ф.Покропивного - Вид. 2-е, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.
  4. Джон Кендрик Тенденции производительности труда в США. - М: Статистика, 1967. - 316с.
  5. Международные стандарты оценки/ Пер. с англ.И.Л. Артеменкова и др.- М.: 2005. -914 с.
  6. Методика оцінки майна: Затв. пост. КМУ від 10.12.03 N 1891
  7. Національний стандарт N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав": Затв. пост. КМУ від 10.09.03 N 1440.
  8. Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. пост. Правління НБУ від 15.12.04. N 637.
  9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» П. Самузльсон Экономика, Том II. - М.: НПО «Алгон» ВНИИСИ, 1992. - 416с.
  10. Технический прогресе и ефективность капитальных вложений: К.: Наука, 1974.-287 с.