загрузка...

Розвиток аграрної політики України

Лупенко Ю.О.

Зміст і перспективи вітчизняної аграрної політики залишаються у центрі уваги фахівців аграрної сфери, політиків та дослідників. Ця політика має особливе значення для України як держави з високим аграрним потенціалом, що вже давно утвердилася серед провідних постачальників сільськогосподарської продукції у світі. Нині аграрна політика все ще перебуває на етапі становлення, адаптації до ринкових трансформацій та умов, що склалися на світовому ринку. Природно, що на такому етапі важливо правильно визначити ключові елементи й напрями цієї політики, її проблеми та пріоритети, інституціональне і ресурсне наповнення й ін. Певною мірою відповіді на ці та інші питання дає монографія О. Скидана «Аграрна політика України в період ринкової трансформації», що нещодавно вийшла у Житомирському національному агроекологічному університеті.

У зазначеному виданні викладені результати досліджень теоретичних засад сучасної аграрної політики, зокрема дано визначення сутності та значення аграрної політики у розвитку держави і суспільства, наведено її складові й показники результативності.

На основі аналізу історичного досвіду і сучасної практики аграрних перетворень та аграрних криз окреслені напрями й шляхи реалізації аграрних реформ, обґрунтовуються основні напрями, механізми та інструменти аграрної політики, у т.ч. на регіональному рівні. Акцентується увага на необхідності переходу від централізованої аграрної політики, сконцентрованої на аграрному секторі, до більш широкої політики розвитку сільської місцевості, що враховує зв´язок економічних, екологічних, соціальних і територіальних аспектів життєдіяльності сільських територій. Для успішної реалізації цієї політики пропонується забезпечити створення відповідних місцевих, регіональних та загальнодержавних інститутів; сформувати дієву систему громадського управління на місцевому рівні; стимулювати розвиток громадянського суспільства як активного і критично налаштованого партнера. На окрему увагу заслуговують пропозиції щодо необхідності реалізації програм інституціонального партнерства для обміну знаннями між політиками, науковцями, практиками на місцевому рівні для вивчення спільних проблем. Такий обмін стимулюватиме інституційні зміни на шляху до сталого функціонування аграрного сектора.

Реалізація потенційних можливостей України на внутрішньому й зовнішньому ринках продовольства автором справедливо пов´язується із необхідністю розвитку конкуренції в агропродовольчій сфері, універсальними принципами якої є сприятливе для бізнесу середовище та дієве державне регулювання. У цьому плані новаторськими є пропозиції щодо методики оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування для забезпечення конкурентного розвитку аграрного виробництва. На думку автора, ця методика, крім традиційних показників конкурентоспроможності, має включати характеристики якості управління на основі оцінки рівня взаємодії громадян і підприємств з органами державної влади; обсягу та якості їхніх послуг для певної категорії споживачів; обсягу фінансових та інших видів ресурсів, виділених на розвиток агропродовольчої сфери на відповідній території; залучення інвестицій, рівня довіри населення і підприємств тощо.

Серед пріоритетів аграрної політики розглядаються також питання розвитку системи забезпечення якості та безпеки продовольства, як одного з ключових пріоритетів аграрної політики. Обґрунтовано доводиться потреба щодо забезпечення еластичності цієї системи, її здатності реагувати на постійні зміни, збереження структури, що забезпечує досягнення її цілей.

Заслуговує уваги розділ, присвячений проблемі сталого сільського розвитку, що розглядається автором як інституціональний інтегрований процес стійких політичних, соціальних, економічних, організаційних, духовно-культурних, природно-екологічних змін, спрямованих на забезпечення високого рівня якості життя сільського населення. При цьому одним із елементів механізму реалізації концепції сталого сільського розвитку в Україні пропонується розглядати соціально орієнтовані громадські організації, що стимулюватимуть соціальну активність та інтеграцію.

Перехід аграрної економіки на інноваційну основу обґрунтовано пов´язується з необхідністю розвитку людського й соціального капіталу в аграрній сфері як сукупності знань, умінь і творчих здібностей індивідів, системи взаємовідносин, соціальних зв´язків та комунікації між ними, що дасть змогу ефективно використовувати нові технології, реалізувати засвоєні й створювати нові знання для стабільного соціально-економічного розвитку.

Серед актуальних напрямів аграрної політики автором детально розглядаються питання державного регулювання розвитку сільськогосподарської кооперації, особистих селянських господарств, управління земельними ресурсами.

Разом із тим, не знайшли відображення такі актуальні сфери аграрної політики, як фінансово-кредитна, матеріально-технічного забезпечення виробників. Мало уваги приділено практичній оцінці перспектив вітчизняної агропродовольчої сфери в умовах розвитку інтеграційних і глобалізаційних процесів на світовому продовольчому ринку. Дещо звуженим на фоні інших виглядає розділ щодо управління земельними ресурсами.

У цілому монографія містить результати актуального наукового дослідження, що будуть корисними для подальшої розбудови сучасної аграрної політики України та забезпечення на цій основі високоефективного розвитку вітчизняної агропродовольчої сфери, гарантування продовольчої безпеки держави й сталого сільського розвитку.