загрузка...

Особливості фінансової політики для аграрних підприємств

Правдюк О.Л.

В умовах поглиблення ринкової і структурної перебудови аграрного сектора економіки України особливого значення набувають розвиток та удосконалення фінансово-кредитного механізму, спрямовані на підвищення продовольчої безпеки країни, виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. В процесі становлення ринкових відносин підвищуються відповідальність і самостійність суб´єктів господарювання у підготовці та прийнятті управлінських рішень. їхня ефективність зумовлюється обґрунтованою, своєчасною і всебічною оцінкою існуючого й прогнозного фінансово-економічного стану. При цьому важливим моментом є вибір фінансової політики аграрних підприємств.

Як показує досвід реформ, дуже складними для аграрного сектора економіки в ринкових умовах виявилися фінансово-кредитні відносини. Попит сільськогосподарських товаровиробників на фінансові та кредитні ресурси не задовольняється повною мірою. Недостатність власних коштів стала хронічною, а залучення зовнішніх фінансових ресурсів — проблемним.

Проведені досить ґрунтовні теоретичні дослідження проблем формування фінансово-кредитних відносин у сільському господарстві, які знайшли відображення у наукових працях відомих вчених економістів: В.М. Алексійчука, С.Б. Барен-гольца, В.А. Борисової, А.Г. Борщ, О.Д. Гудзинського, М.Я. Дем´яненка, П.А. Лайка, М.Й. Маліка, Л.О. Мармуль, П.Т. Саблука, Л.М. Худолій, А.В. Чупіса та інших. В цих наукових працях обґрунтовується система формування фінансово-кредитної інфраструктури для агропромислової сфери. Проте дослідження фінансової політики мають розпливчастий характер і подаються іноді як самодостатній факт.

Визначено, що фінансова політика — це «комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб´єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей».

Передумовами становлення фінансової політики є можливість застосування практично безмежної чисельності варіантів організації фінансових відносин та фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

У навчальному посібнику класичних фінансів В.М. Опаріна зазначається, що «фінансова політика відображає суб´єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об´єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб´єктів фінансових відносин і загалом відбивають об´єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об´єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. їх організовують конкретні суб´єкти...».

На думку О.Б. Яфінович, «сучасна фінансова політика України ... не реалізує повною мірою взаємозалежності процесів фінансового забезпечення інноваційного розвитку, оскільки в країні не функціонує адекватний механізм ринкової конкуренції, що стимулював би підприємців фінансувати інноваційні процеси. Поглиблення теоретичних і методичних основ цієї політики з урахуванням транзитивного характеру національної економіки є актуальною проблемою».

Тобто передбачається, що фінансова політика повинна створити в національній економіці сприятливі передумови для розвитку необхідного інноваційного клімату і відповідного середовища. А це означає необхідність створення фінансово-кредитного механізму, який сприяв би реалізації інвестицій інноваційного характеру, забезпечував економічне зростання країни.

Формування фінансової політики включає концептуальне визначення засад і напрямів з позицій розв´язання поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади та управління) й розроблення конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів і центральний банк).

У зв´язку з цим треба зазначити, що «для країн з перехідною економікою додатковими факторами, які впливають на реформування, є особливості перехідних процесів (галузеві відмінності рівня податкового навантаження, збереження соціальної сфери підприємств, процеси формування комунальної власності, державна підтримка підприємств)». Загалом, фінансова політика відображає усі сторони функціонування фінансів та охоплює монетарну (грошово-кредитну) й фіскальну політику.

Характерним для аграрних підприємств є те, що фінансова політика проявляється через сутність організаційно-економічного механізму фінансового забезпечення виробництва, макроекономічні чинники, економічні й організаційні важелі та ринкові інструменти. Від неї залежать способи формування фінансових ресурсів підприємств, а також напрями фінансового забезпечення.

Ефективна організація фінансової політики потребує підходів, які б враховували не тільки аспекти фінансової та виробничої сфери, а й особливості діяльності підприємств. Стосовно сільського господарства найголовнішою ознакою, що впливає на суттєві відмінності принципів фінансової політики від інших галузей народного господарства, є те, що «виробництво продукції сільського господарства пов´язане з використанням землі та інших природних ресурсів; залежність виробництва від природних умов та яскраво вираженої сезонності виробництва, а звідси — нерівномірність надходження фінансових ресурсів. Важливими особливостями фінансування сільськогосподарських підприємств є й те, що реальний фінансовий результат господарської діяльності підприємства відомий лише в кінці року, порівняно низька фондооснащеність виробництва та набагато нижчий рівень оплати праці; висока капітало- і трудомісткість виробничих процесів».

По суті, у практичному розумінні фінансова політика реалізується через категорії "організаційно-економічний механізм фінансового забезпечення діяльності підприємств", дає змогу комплексно поєднати необхідність організації фінансового забезпечення та управління економічними процесами, що відбуваються під впливом мікро- і макроекономічних чинників. Даний механізм ґрунтується на дії суб´єктів відповідно до об´єктивних економічних законів, враховуючи їхні цілі, потреби та інтереси.

На думку Л.О. Першко, «цей механізм складається із двох взаємозв´язаних підсистем: функціональної та забезпечувальної. Перша — охоплює фінансово-економічні та організаційні елементи функціонування підприємства, друга — формує необхідні методичні, правові, фінансові та інші умови реалізації мети його діяльності. Він є системою елементів організації, пошуку і мобілізації фінансових ресурсів та відповідних їм економічних інструментів, поєднання яких дозволяє забезпечити надходження необхідних коштів для здійснення виробництва».

Стратегічною метою механізму фінансової політики є забезпечення діяльності підприємств та одержання ними максимально можливого прибутку при мінімальних витратах ресурсів і капіталу та мінімальному ризику.

У нинішніх умовах фінансове забезпечення діяльності підприємств здійснюється переважно в трьох формах: самофінансування, тобто використання власних ресурсів для розвитку; кредитування на основі мобілізації та перерозподілу тимчасово вільних коштів; бюджетне фінансування на безповоротній основі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Тому нині фінансова політика держави щодо аграрних підприємств реалізується через фінансове забезпечення. Воно, в свою чергу, значною мірою зорієнтоване на активну участь держави у фінансуванні діяльності підприємств. Діють кілька програм фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств, спрямованих на забезпечення економічного паритету між сільським господарством та іншими галузями економіки, а також стимулювання розвитку перспективних процесів у сфері виробництва.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що розв´язуються, включає фінансову стратегію й фінансову тактику. Причому вони тісно взаємозв´язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у розв´язанні тактичних завдань, має обмежений характер та, як правило, малоефективна.

Як зазначає В.М. Опарін, «фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку». Тому спрямованість фінансової стратегії визначається завданнями розвитку сільського господарства на даному етапі.

Як вважають дослідники, в умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку - досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб´єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.

Таким чином, визначено, що фінансова політика для аграрних підприємств реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин і підтримка фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність — її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватися державою у законодавчій та адміністративній формах.

Ефективність фінансової політики залежить від діяльності держави загалом і в аграрній сфері зокрема. її формування — це чітке визначення цілей та постановка обґрунтованих завдань для галузі. Виходячи з цього, здійснюється вибір типу фінансової політики для сільськогосподарських підприємств й обираються напрями реалізації. На основі сформованої фінансової політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів сільського господарства, а результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв´язку з цим важливим є контроль за ходом реалізації сформованої фінансової політики.