загрузка...

Індексне оцінювання ефективності сільськогосподарського виробництва

Попова В.В.

Розбудова в Україні організаційно-економічного механізму управління розвитком на принципах вільного ринкового господарювання відкритого типу здійснюється під активним впливом чинників міжнародного поділу праці. Орієнтація на європейську інтеграцію та вступ до Світової організації торгівлі ставить перед державним регулюванням конкретні задачі сприяння зростанню та розвитку національної економіки. Розкриття механізмів реалізації даного аспекту загальної стратегічної проблематики регулювання здійснюється у єдиній площині статистичного оцінювання напрямів господарської спеціалізації за видами економічної діяльності з метою виявлення і нарощування унікальних конкурентних переваг національної економіки.

Збалансоване економічне зростання забезпечує спрямованість на розвиток при пропорційному нарощуванні ефективності виробництва та корисності споживання товарів і послуг, вироблених усіма видами економічної діяльності, що узагальнено висловлюється у зростанні результативності організаційно-економічного механізму управління розвитком національної макросистеми. Резерви до нарощування результативності визначаються сполученням технологічних можливостей та особливостей ринкової поведінки видів економічної діяльності щодо задоволення потреб споживачів.

Природні умови визначають, а історичні реалії підтверджують велике значення сільськогосподарського виробництва для економіки України. Дане положення підтверджується структурними пропорціями попереднього періоду господарювання. Вихідний стан цього виду економічної діяльності є фрагментом загальної картини сформованої системи господарювання: пропорцій основного й обігового капіталу, рівня кваліфікаційної підготовки робочої сили та загального ставлення до підприємницького ресурсу.

З огляду на структурні пропорції економіки колишнього СРСР, на «стартових» позиціях початку виокремлення України аграрний сектор демонструє ознаки лідера. Так, у структурі валового суспільного продукту 1990-1991 років частка сільськогосподарського виробництва становила понад 20%, у в національному доході - понад 30%. Високий ступінь впливу на макроекономічні параметри України сільськогосподарського виробництва підвищує його значимість до рівня чинника розвитку національної економіки. Даними обставинами пояснюється те, що розуміння необхідності реалізувати переваги національної економіки у геополітичному просторі інтерпретується підвищеною увагою вчених нашої країни до потенціалу саме цього виду економічної діяльності.

У вітчизняній науці спостерігаються суперечливі судження щодо реального стану аграрного сектора та його значення для розвитку національної економіки. З одного боку, стан галузі визначається лише як похідна радикального перегляду економічної політики в межах усієї економіки. Поширена також думка, що саме аграрний сектор економіки має стати вихідною позицією подолання передових рубежів макроекономічного розвитку. На останній сентенції наполягають вчені ННЦ "Інститут аграрної економіки": «Ось уже майже 10 років ведеться дискусія, у тому числі й у вищих сферах, навколо питання, яка галузь в Україні є пріоритетною. Ми переконані: якщо аграрний потенціал України реалізувати повністю, то експорт його продукції може скласти 16-18 млрд. дол., за рахунок чого будуть задоволені потреби держави у всіх видах енергетичних ресурсів». Дане положення дисонує зі світовою практикою, відповідно до якої пріоритетна орієнтація стратегії розвитку на аграрну галузь означає формування екзогенно-залежної моделі економіки.

Суперечливість існуючих думок лише видима, насправді вона обумовлена широким спектром впливу сільськогосподарського виробництва на макроекономічні процеси. Незаперечним є факт загальнонаціонального статусу цієї галузі в Україні, а тому питання встановлення закономірностей її розвитку мають розглядатися як пріоритетні для економічної науки. Для економіки України стратегічно важливим є те, що нарощування результативності у сільському господарстві обмежене переважно складовою ефективності виробництва. Вітчизняні науковці конкретизують різні аспекти даної проблематики — ціновий диспаритет, нестача інвестиційних ресурсів, суперечливі тенденції ресурсного забезпечення, проблеми у регулюванні (недосконала аграрна реформа), тощо. Світовий досвід демонструє об´єктивну обмеженість сільського господарства щодо забезпечення економічного підґрунтя розвитку, адже у розвинутих країнах відносна частка сільського господарства становить до 1-2% у ВВП і до 2-3% у чисельності зайнятих.

Значна розгалуженість наукових думок підтверджує як актуальність проблематики науково виваженого розкриття витоків і наслідків обмеженості сільського господарства щодо забезпечення економічного підґрунтя розвитку в Україні, так і відсутність методологічної єдності статистичного оцінювання, потребі усунення якої підпорядкована концепція результативності організаційно-економічного механізму управління розвитком національної макросистеми.

Метою статті є висвітлення авторської методики індексного оцінювання ефективності виробництва за видами економічної діяльності на прикладі сільського господарства.Кожен вид економічної діяльності є унікальним, що при відповідній адаптації загальної методики розрахунку результативності відбивається специфікою пріоритетів у відображенні статистичної інформації. Серед досяжних підходів визначення результативності в даному випадку найбільш прийнятною є методика розрахунку ефективності виробництва на базі інтегрального індексу використання основних виробничих факторів — праці й капіталу.

В інтегрованому показнику рівня використання основних виробничих факторів відображаються динамічні процеси їхнього впливу на еволюцію національної економіки. В єдиному часовому періоді зміни ефективності праці й капіталу різні, та не завжди мають односпрямовану динаміку. Для врахування даної обставини потрібні самостійні перерахунки зміни ефективності кожного фактора відносно єдиного базового рівня. Ефективність праці оцінюється співвідношенням її продуктивності (вартість продукції, виробленої одним працівником) та зарплато-місткості (частка оплати праці на гривню виробленої продукції). Ефективність капіталу оцінюється показником фондовіддачі - вартості основних фондів (засобів) на гривню виробленої продукції (табл. 1).

1. Показники ефективності сільського господарства України в цінах 2006 р.

Рік

Продуктивність праці, грн. / працівника

Зарплатомісткість продукції, коп. / грн.

Фондовіддача, грн. / грн.

1990

49572,6

32,16

2,21

1991

41884,3

33,45

2,00

1992

31145,0

28,89

1,39

1993

34083,9

17,64

1,55

1994

23595,1

19,73

1,43

1995

19236,3

16,60

0,79

1996

20383,4

14,55

0,65

1997

19816,8

15,84

0,64

1998

19438,5

14,83

0,70

1999

18369,8

11,97

0,69

2000

22185,3

10,01

0,95

2001

21682,1

9,79

0,99

2002

20336,7

8,44

1,21

2003

24844,2

8,03

1,14

2004

28252,0

7,76

1,21

2005

26473,4

7,65

1,70

2006

27490,8

8,66

1,80

Упродовж досліджуваного періоду продуктивність праці відносно рівня 1990 року зменшилася більше, як у 2,5 раза у 1999 році (37,1%) і понад 1,8 раза у 2006 році (55,4%). Зарплатомісткість сільськогосподарської продукції становила у 2006 році лише 26,9% від показника 1990 року, що вказує на більш як дворазове перевищення темпів скорочення продуктивності праці. Із загальнотеоретичного погляду, зменшення зарплатомісткості виробництва є позитивним процесом для розвитку галузі, але якщо воно супроводжується відповідним або випереджаючим зростанням продуктивності праці. Протилежна динаміка в даному випадку пояснюється як умовне підвищення продуктивності праці на тлі майже 100%-ного зносу основних виробничих засобів.

Фондовіддача у 2006 році порівняно з 1990-м знизилася в 1,36 раза при найменшому її значенні у 1996-1997 роках, коли цей показник становив тільки 29% від рівня 1990 року. Після 1997 року фондовіддача зростає, але на позитивні тенденції із забезпеченням сільського господарства основними фондами це не вказує. Так, поглиблене дослідження інвестиційних процесів у даній галузі довело, що чисті інвестиції у 1995-2004 роках були від´ємними, тобто, навіть амортизаційні відрахування не повертались у виробництво в повному обсязі. Відповідним чином збільшення фондовіддачі на тлі падіння продуктивності праці пояснюється катастрофічним зменшенням вартості основних засобів.

Стан забезпечення сільського господарства основними засобами викликає занепокоєння у багатьох науковців: «Аграрний сектор характеризується значним моральним і фізичним зношенням матеріально-технічної бази, збитковістю та низьким рівнем рентабельності більшості сільськогосподарських підприємств». «Інвестиційні ресурси аграрного сектору формуються головним чином за рахунок власних коштів підприємств (близько 70%), переважну частину яких складають амортизаційні відрахування». «У переважній більшості підприємств АПК нагромадження разом з амортизацією не покривають потреби простого відтворювання основних фондів». «Рівень зношеності тракторів становить 71%, комбайнів — від 73 до 98%».

2. Розрахунок індексу капіталу сільського господарства України за 1990-2006 рр.

Рік

Фондовіддача, грн. / грн.

Індекс втрати капіталу (Ік)

1990

2,21

1,000

1991

2,00

0,906

1992

1,39

0,629

1993

1,55

0,703

1994

1,43

0,648

1995

0,79

0,359

1996

0,65

0,293

1997

0,64

0,292

1998

0,70

0,317

1999

0,69

0,310

2000

0,95

0,432

2001

0,99

0,447

2002

1,21

0,549

2003

1,14

0,516

2004

1,21

0,550

2005

1,70

0,769

2006

1,80

0,813

Суперечливість оцінювань вартісними показниками усувається запровадженням методики відстеження макроекономічної динаміки змінами інтегральних індексів ефективності суспільного виробництва Е як добутку індексів витрат капіталу (Ік) і праці (Іп), тобто:

Е = Ік • Іп. (1)

Ік відображає зміну ефективності використання основних фондів (Ф) у період (() відносно базового періоду (0) з найвищим значенням фондовіддачі:

Ік = Ф1 / Ф0. (2)

За вихідними даними, базовим є показник 1990 року (табл. 2).

Індекс праці (Іп) показує зміни в співвідношенні темпів зростання продуктивності праці (Тпр.пр.) і темпів зростання витрат на неї (Тзатр.пр.) щодо базового періоду:

Іп (формула 3) характеризує ефективність праці співвідношенням темпів росту її продуктивності та зарплато-місткості продукції (табл.3). Найкраще співвідношення між темпами росту продуктивності праці та зарплатомісткості продукції спостерігалося у 1993 році, котрий обирається базовим для розрахунку.

3. Розрахунок індексу праці сільського господарства України за 1990-2006 рр.

Рік

Темпи зміни продуктивності праці, %

Темп зміни зарплато-місткості продукції, %

Співвідношення темпів зміни продуктивності праці та зарплатомісткості продукції

Іп

1991

84,49

104,00

0,812

0,453

1992

74,36

86,36

0,861

0,480

1993

109,44

61,05

1,793

1,000

1994

69,23

111,89

0,619

0,345

1995

81,53

84,14

0,969

0,541

1996

105,96

87,63

1,209

0,675

1997

97,22

108,85

0,893

0,498

1998

98,09

93,66

1,047

0,584

1999

94,50

80,70

1,171

0,653

2000

120,77

83,66

1,444

0,805

2001

97,73

97,80

0,999

0,557

2002

93,79

86,18

1,088

0,607

2003

122,16

95,10

1,285

0,717

2004

113,72

96,63

1,177

0,656

2005

93,70

98,57

0,951

0,530

2006

103,84

113,19

0,917

0,512

Таким чином, найкращі показники ефективності капіталу спостерігаються у 1990 році, а праці — у 1993-му. Динаміка добутків одержаних індексів демонструє зміни ефективності комбінацій основних виробничих факторів у сільському господарстві України (табл.4).

Інтегральний індекс ефективності використання основних виробничих факторів упродовж досліджуваного періоду показує найкраще значення у 1993 році — 0,705, а у середньому становить 0,4, що відповідає найгіршому квадранту ефективності виробництва на матриці значень результативності1. Дана методологія дослідження дає чітке уявлення про витоки суттєвого зменшення ефективності національного сільськогосподарського виробництва та підтверджує порівняння зі світовим досвідом, відповідно до якого навіть у кращі роки цей показник був незадовільним.

Позитивна динаміка інтегрального індексу ефективності сільського господарства України, яка спостерігається після обвального падіння у 1997 році, обумовлена переважно скороченням вартості основних виробничих засобів, що призводить до умовного (суто арифметичного) збільшення фондовіддачі та реального екстенсивного нарощування продуктивності праці. Поглиблене дослідження відтворювальних процесів довело, що після 1995 року споживання основного капіталу в сільському господарстві в 2-3 рази перевищує його валове нагромадження. Тобто, сільське господарство за якістю відтворювальних процесів перебуває в такому стані, коли навіть не відбувається простого відтворення основних виробничих факторів. А динаміка індексу ефективності використання праці за роки економічного піднесення вказує на те, що у вітчизняному сільському господарстві відбуваються негативні процеси заміщення фактора капіталу фактором праці.

4. Розрахунок інтегрального індексу ефективності сільського господарства України за 1991-2006 рр.

Рік

Іп

Ік

Е

1991

0,453

0,906

0,411

1992

0,480

0,629

0,302

1993

1,000

0,703

0,703

1994

0,345

0,648

0,224

1995

0,541

0,359

0,194

1996

0,675

0,293

0,198

1997

0,498

0,292

0,145

1998

0,584

0,317

0,185

1999

0,653

0,310

0,203

2000

0,805

0,432

0,348

2001

0,557

0,447

0,249

2002

0,607

0,549

0,333

2003

0,717

0,516

0,370

2004

0,656

0,550

0,361

2005

0,530

0,769

0,408

2006

0,512

0,813

0,416

Запровадження методики статистичного оцінювання в єдиній моделі затрат праці й капіталу в суспільному виробництві дає змогу деталізувати вихідні елементи побудови факторних комбінацій. Перевагою даного підходу є те, що в процесі розрахунку ефективності суспільного виробництва виявляються джерела еволюційного розвитку і напрями спрямування механізмів державного регулювання на забезпечення зайнятості, рівня оплати праці, обсягів виробництва, інвестиційної політики.

Представлений фрагмент дослідження не може претендувати на вичерпне висвітлення складних перетворень, які відбуваються у дуже важливому виді економічної діяльності національної економіки. Водночас, саме наведена інтерпретація зрушень, представлена на засадах концепції результативності, дає підстави зробити певні узагальнені висновки:

розвиток сільськогосподарського сектору української економіки визначається низькою результативністю, чинником гальмування якої є незадовільна ефективність виробництва з екстенсивною експлуатацією факторів праці та капіталу;

при існуючому стані основних виробничих факторів у сільському господарстві недоцільно нарощувати експорт сільськогосподарської сировини, оскільки це призводить до економічно невиправданого збільшення норми прибутку (норми експлуатації робочої сили за К.Марксом);

основними фінансовими джерелами інвестування є лише частка амортизаційних відрахувань, котрі вкладаються переважно у морально застарілі витратні технології, обладнання та споруди;

наслідками існуючої інвестиційної політики є високий рівень прихованого безробіття, нестача робочих місць через їхню непривабливість та відсутність конкуренції на ринку праці, що призводить до неприпустимо низької частки оплати праці у структурі собівартості продукції та ВВП і до неможливості повноцінного розгортання ефекту мультиплікатора й акселератора.

Виправлення даної ситуації знаходиться в межах розбудови організаційно-економічного механізму взаємодії ринкових і адміністративних інститутів формуванням заінтересованої поведінки національних підприємців щодо інвестування у виробничі потужності, підвищення ефективності та корисності виробництва.