Урахування європейського досвіду протидії організованій злочинності - запорука покращання криміногенної ситуації в Україні

БОРИСОВ В., БАТИРГАРЕЄВА В.

Сьогодні ми є свідками глобаль­ної інтеграції не лише економіч­ного, політичного і культурного простору сучасного світу, а й безпосе­редніми учасниками безперервного процесу вироблення й апробування єдиних концептуальних підходів у бо­ротьбі з найнебезпечнішими та найпо­ширенішими видами злочинності. І це не випадково. Адже серед глобальних викликів сьогодення одним із най­більш болісних залишається небажан­ня певних індивідів жити з почуттям поваги до інших громадян, інтересів суспільства, законів держави. Ім´я цьому лиху — злочинність, яка не ви­знає ані державних кордонів, ані полі­тичних доктрин, ані релігійних наста­нов, ані загальнолюдських цінностей. Усе висловлене підноситься у ступінь, якщо йдеться про організовану зло­чинність, поширення якої в останні десятиліття лише підсилилося внаслі­док економічної нестабільності у бага­тьох державах світу, соціально-полі­тичних трансформаційних процесів у країнах колишнього соціалістичного табору Центральної та Східної Європи, відсутності дієвих підходів боротьби з цим явищем, зумовлених не в останню чергу малоефективною діяльністю сис­теми правоохоронних органів, та інших чинників. У такій обстановці, поза сумнівом, створюється поживний ґрунт для подальшого розростання організованої злочинної діяльності.

Такий наочний перелік соціальних негараздів мимоволі підводить до вис­новку, що подолання небезпечної си­туації з організованою злочинністю, яка склалась у світі в цілому та в окре­мих країнах зокрема, вимагає спіль­них скоординованих дій світового співтовариства, зближення, гармоніза­ції та уніфікації законодавчих систем різних країн світу у боротьбі з цим найнебезпечнішим видом злочинно­сті. А з огляду на превалювання протя­гом тривалого часу принципу монізму в розвитку радянської криміноло­гічної думки щодо уявлень про стра­тегію й тактику боротьби зі злочинністю, врахування напрацювань до­свіду європейських країн у сфері протидії організованій злочинності за­значена проблема виявляється для України особливо актуальною.

Викладене зумовило написання О. Шостко монографії «Протидія ор­ганізованій злочинності в європейсь­ких країнах». Автор праці - досвідче­ний кримінолог, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права На­ціональної юридичної академії Украї­ни імені Ярослава Мудрого, завідувач лабораторії дослідження проблем міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю Інституту ви­вчення проблем злочинності НАПрН України. Насамперед, слід зазначити, що монографія, яку підготувала О. Шостко, є першим в Україні ком­плексним кримінологічним дослі­дження теоретичних і практичних пи­тань протидії організованій злочин­ності в європейських країнах. Це свідчить про новизну цієї праці, оскільки до останнього часу, на преве­ликий жаль, в українській криміно­логії залишаються майже не розвине­ними традиції проведення порівняль­них досліджень у галузі кримінології, зокрема у тій її частині, яка стосується протидії організованій злочинності в інших державах. Але ж реалізація подібних досліджень - корисна справа для теорії, практики та законодавства. І прикладом цього саме і є праця О. Шостко, якій в одному дослідженні вдалося, проаналізувавши європей­ські концептуальні засади визначення, обліку й законодавчої регламентації боротьби з організованою злочинніс­тю, як небезпечним соціально-право­вим явищем, запропонувати основні напрями у подоланні організованої злочинності в Україні з використан­ням наявного досвіду вітчизняної практики. Уявляється, що у найближ­чий час ця монографія буде затребува­ною і, поза сумнівом, на багато років стане своєрідною хрестоматією шля­хів зближення, гармонізації й адап­тації українського права до передового міжнародного досвіду у дусі кращих європейських традицій. Недаремно відомий вітчизняний кримінолог А. Закалюк зазначав, що «порівняльне дослідження може допомогти у прак­тичному застосуванні запобіжних стратегій у діяльності вітчизняних правоохоронних органів, методів фік­сації злочинної діяльності, її виявлен­ня, притягнення до відповідальності винних осіб, які, враховуючи досвід інших країн, є найбільш результатив­ними».

Структурно монографія складаєть­ся з передмови, вступу і п´яти розділів.

Перший розділ «Теоретичні питан­ня визначення та обліку організованої злочинності в Європі» знайомить чи­тача з теорією та практикою визначен­ня та обліку організованої злочин­ності в європейських країнах. У цьому розділі наведено основні доктринальні моделі щодо визначення поняття «організована злочинність» в європей­ських країнах, проаналізовано про­цедурні аспекти процесу збирання статистичних даних у країнах — чле­нах ЄС. У цій частині монографії також надано кримінологічну характе­ристику сучасного стану організованої злочинності в деяких європейських країнах. Робота з численними зару­біжними аналітичними і статистични­ми документами, науковими джерела­ми і публікаціями мас-медіа дала змогу О. Шостко констатувати, що найпоширенішими видами організованої злочинності на рівні Європи є незаконний обіг наркотичних засобів, торгівля людьми та організація місць розпусти, організація нелегальної міграції, викрадення транспортних за­собів, виготовлення підроблених гро­шей та цінних паперів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, торгівля зброєю, контрабанда, злочини у сфері високих технологій та інтелектуальної влас­ності, а також загальнопоширені зло­чини проти власності (крадіжки, гра­бежі, розбої, шахрайства).

У другому розділі монографії «За­конодавча європейська політика протидії організованій злочинності» проаналізовані численні нормативні акти і документи рекомендаційного та уповноважуючого характеру ЄС та Ра­ди Європи, що стосуються вироблення заходів протидії цьому різновиду зло­чинності. Зокрема, крізь призму порів­няльного аспекту з нормами КК Украї­ни ретельно вивчено кримінальне законодавство європейських країн, що спрямоване на боротьбу з організова­ною злочинною діяльністю. Водночас акцентовано увагу на окремих поло­женнях українського законодавства, які необхідно привести у відповідність до Конвенції ООН проти транснаціональ­ної організованої злочинності та до інших актів міжнародного права.

Третій розділ «Європейський до­свід протидії організованій злочин­ності» присвячений дослідженню термінологічного апарату, яким визна­чається зміст діяльності із запобігання та протидії цьому злочинному прояву в європейських країнах. У розділі у порівняльному плані також виклада­ються концептуальні основи новітніх доктринальних, організаційно-уп­равлінських та законодавчих стратегій запобігання організованій злочин­ності в європейських країнах, включа­ючи так званий адміністративний підхід (на прикладі Нідерландів).

Враховуючи загрозливі тенденції процесу глобалізації злочинності, од­ним із базових пріоритетів співпраці країн - членів ЄС у 90-ті роки XX ст. Радою ЄС було визнано створення єдиного загальноєвропейського без­печного простору, що є можливим ли­ше за умови налагодження кооперації і координації діяльності органів кримінальної юстиції різних країн. То­му у четвертому розділі «Прикладні проблеми протидії організованій зло­чинності органами кримінальної юс­тиції європейських країн» О. Шостко особлива увага була приділена інституційному співробітництву у сфері протидії організованій злочинності на європейському рівні.

П´ятий розділ «Основні напрями впровадження концептуальних засад європейського досвіду протидії орга­нізованій злочинності в Україні» без­посередньо присвячено рекоменда­ціям автора щодо вжиття планомірних заходів у сфері безпеки України з ура­хуванням європейського досвіду про­тидії організованій злочинності, що охоплюють загальносоціальне та спе­ціально-кримінологічне запобігання, удосконалення певних норм кримі­нального законодавства, а також сто­суються кримінально-процесуального й міжнародного співробітництва.

Водночас будь-яка творча праця ра­зом із надбанням нових наукових знань викликає чимало дискусій, від­криваючи нові горизонти для науково­го обговорення та змушуючи ще раз за­мислитися над, здавалося б, відомими положеннями. Наприклад, при всій важливості теми, якій присвячене мо­нографічне видання О. Шостко, сумнівною уявляється її пропозиція щодо необхідності закріплення най­ближчим часом кримінально-правово­го визначення організованої злочинної діяльності, яке спиралося б на кримінологічне розуміння феномену організованої злочинності. Справа в тому, що це надто складний феномен не лише для його формалізації у законі (хоча б у загальних визначальних ри­сах), а й навіть для наукового пізнання як такого. Тим більше не варто відхо­дити від цілком усталених категорій, якими, наприклад, при формулюванні мети функціонування організованої злочинної групи або злочинної ор­ганізації є вказівка на «вчинення тяж­ких або особливо тяжких злочинів». Визнання як кінцева мета створення організованої групи або злочинної ор­ганізації спільну діяльність групи осіб, спрямовану на одержання прямо чи опосередковано фінансової або іншої матеріальної вигоди, на нашу думку, змістить акценти у боротьбі зі зло­чинністю з чіткого уявлення про спри­чинений конкретний збиток (мате­ріальний аспект проблеми) у процесу­альну площину збору доказової інфор­мації (процесуальний аспект).

Ще одне зауваження стосується де­що умовного поділу єдиної проблеми протидії організованій злочинності на окремі блоки. Так, досвід протидії цій злочинності та прикладні проблеми протидії їй суть єдиного інформацій­ного блоку знання, який потребує комплексного висвітлення в одному розділі. Тому, на нашу думку, вба­чається дещо штучним викладення матеріалу в окремих розділах праці стосовно основних напрямів запо­біжної діяльності та механізму інсти-туційного співробітництва, який є, так би мовити, матеріальним підґрунтям реалізації цих напрямів запобігання.

Проте висловлені зауваження не є абсолютно категоричними. Вони швид­ше є відбиттям нашого особистого ба­чення вирішення складної проблеми. Є всі підстави вважати, що запропоно­вана О. Шостко монографія буде ціка­вою як широкому громадському зага­лу, так і фахівцям у галузі права. Праця може бути корисною, напри­клад, у процесі підготовки відповідних фахівців, у науковій діяльності здобувачів наукового ступеня, під час про­ведення системного аналізу чинного законодавства, що регулює складні питання боротьби з організованою злочинністю, з метою його подальшо­го удосконалення тощо.