Анотація. У статті досліджено проблеми права на безпечне для життя і здоров´я довкілля як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування "/>
загрузка...

Право людини на безпечне для життя і здоров´я довкілля

МУХАМЄДОВА Е.

Анотація. У статті досліджено проблеми права на безпечне для життя і здоров´я довкілля як особистого немайнового права фізичних осіб в умовах формування практики застосування норм ЦК України. Приділено увагу сучасним проблемам природного середовища, питанням приватноправового захисту права фізичної особи на безпечне для життя і здоров´я довкілля. Здійснено аналіз міжнародно-правових документів у галузі екологічних прав людини тощо.

Ключові слова: фізична особа, довкілля, особисті немайнові права, право на безпечне для життя і здоров´я довкілля.

Мухамєдова Э. Э. Право человека на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду

Аннотация. В статье исследованы проблемы личного неимущественного права физических лиц на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду в условиях формирования прак­тики применения норм ЦК Украины. Уделено внимание современным проблемам природной среды, вопросам частноправовой защиты права физического лица на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду. Осуществлен анализ международно-правовых документов в отрасли экологических прав человека.

Ключевые слова: физическое лицо, окружающая среда, личные неимущественные права, право на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду.

Mukhamedova Е. Personal non-property right of natural persons on safe for life and health envi­ronment

Annotation. The article deals with theoretical legal analysis of the personal non-property right of natural persons on safe for life and health environment in the conditions of forming of practice of application of norms of the Civil Code of Ukraine. Attention the modern problems of natural envi­ronment is spared, to the questions of privately-legal defence of right for a natural person on safe for life and health environment. The analysis of international legal documents is carried out in indus­try of ecological rights of natural persons and other.

Keywords: natural person, environment, personal non-property rights, right on safe for life and health environment.

Природа є першоджерелом жит­тя і життєдіяльності кожної людини, тому охорона та забез­печення права на безпечне для життя і здоров´я довкілля є найважливішим завданням нашої держави. Відповідно до положень ст. 50 Конституції Украї­ни [1], ст. 293 ЦК України [2] зміст права на безпечне довкілля для життя і здоров´я фізичної особи становить право кожного на безпечне довкілля, достовірну інформацію про його стан, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення; фізична особа також має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові про­дукти та предмети побуту), на належ­ні, безпечні та здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Ці положення отримали подальший розвиток та уточнення у вітчизняному галузевому законодавстві, наприклад, у законах «Про охорону навколишньо­го природного середовища», «Про за­безпечення санітарного та епідемічно­го благополуччя населення», «Про за­хист прав споживачів», «Про охорону атмосферного повітря», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продо­вольчої сировини» тощо. Такий підхід законодавця щодо детального врегу­лювання екологічних прав людини свідчить про усвідомлення ним першо­черговості та важливості забезпечення належних еколого-правових умов кож­ній людині.

Направленість законодавчо-право­вої регламентації цих відносин впли­нула й на зміст наукових досліджень.

Різномантіним питанням прав людини в екологічній, сфері присвячена чи­мала кількість праць у конституційно­му праві, у теорії держави і права, в екологічному праві тощо. Щодо ци­вільного права, то проблемам еколо­гічних прав людини у приватноправо­вій науці не приділялося належної уваги. Такий стан справ пояснюється динамікою його нормативного закріп­лення в цивільному законодавстві, адже право на безпечне для життя і здоров´я довкілля як особисте немайнове право, що забезпечує природне існування фізичної особи, вперше бу­ло закріплено в ЦК України 2003 р.

Таким чином, можна зазначити, що за останнє десятиріччя різним аспек­там прав людини в екологічній сфері було приділено увагу в низці наукових досліджень: В. Андрейцева, А. Анісімової, Г. Балюк, А. Бобкової, С. Боголю­бова, М. Бринчука, М. Васильєвої, A. Гетьмана, О. Голіченкова, С. Грицкевича, О. Дубовик, М. Єрофеєва, Т. Захарченко, І. Каракаша, Н. Кобецької, О. Колбасова, В. Костицького, С. Кравченко, Н. Малишевої, В. Мунтяна, B. Петрова, О. Погрібного, В. Попова, C. Размєтаєва, Б. Розовського, І. Розумович, В. Семчика, Ю. Шемшученка, М. Шульги та ін. У галузі цивільного права питанням права на безпечне для
життя і здоров´я довкілля приділялася увага такими сучасними науковцями: Л. Малюга, Н. Давидова, Л. Федюк, Р. Стефанчук, Т. Ліснична тощо. Проте незважаючи на численність праць, присвячених проблемам екологічних прав людини, визнавати цю проблематику вичерпаною немає підстав. Адже під впливом науково-технічного прогресу відбувається зміна та доповнення змісту багатьох прав людини.

Стрімке зростання техносфери, ін­тенсивний розвиток промисловості роблять усе більш гострою та актуаль­ною проблему практичної реалізації права на безпечне довкілля для життя і здоров´я кожної фізичної особи. Ва­гоме значення в механізмі забезпечен­ня цього права мають положення ст. 50 Конституції України та Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища». Право на охорону здоров´я, що передбачає без­печне для життя і здоров´я навколиш­нє природне середовище та на відшко­дування заподіяної шкоди, передбаче­не також в «Основах законодавства України про охорону здоров´я». Цими актами гарантується забезпечення екологічних прав громадян: передба­чено компенсацію шкоди, заподіяної здоров´ю та майну громадян; право кожного на подання до суду позову про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров´ю та майну внаслідок не­гативного впливу на навколишнє при­родне середовище. Зауважимо, що в жодному з цих актів не конкрети­зується можливість відшкодування моральної шкоди. Але завдяки вклю­ченню права на безпечне для життя і здоров´я довкілля до каталогу особис­тих немайнових прав у фізичної осо­би, право якої порушено, виникає можливість відшкодування майнової та/або моральної шкоди відповідно до цивільного законодавства. Це ще раз засвідчує значення приватноправової охорони права на безпечне для життя і здоров´я довкілля у правовому меха­нізмі його реалізації.

Цивільно-правовий захист права на безпечне для життя і здоров´я довкілля (права на сприятливе довкілля, на ви­користання чистого повітря, чистої питної води, на належні умови життя, відпочинку тощо) має першочергове значення для кожної людини в нашій країні. Адже сьогодні й досі продовжу­ють нагадувати про себе наслідки Чор­нобильської катастрофи, найтяжчого в історії людства техногенного лиха, добре відомого як ученим, так і політи­кам усього світу. Внаслідок аварії від­булося значне забруднення навколишнь­ого середовища (понад 145 тис. кв. м те­риторії України), що залишило свій трагічний відбиток у житті та здоров´ї понад п´ять мільйонів людей.

Тому з урахуванням великої ролі природного фактора в життєдіяльно­сті людини та суспільства в цілому, формування права та функціонування держави, у дослідженні екологічних прав людини та їх ефективності необ­хідно спочатку звернути увагу на ре­альний стан природного середовища та взаємодію системи «природа — лю­дина — суспільство». Для цього зроби­мо невеликий аналіз офіційних даних та оцінок стану навколишнього сере­довища.

Якщо звернутися до Концепції роз­витку охорони здоров´я населення України, затвердженої наказом Прези­дента від 7 грудня 2000 р., то побачимо що у цьому нормативно-правовому акті незадовільна екологічна ситуація, що ускладнена наслідками Чорно­бильської катастрофи, названа однією з передумов необхідності визначення основних напрямів розвитку охорони здоров´я населення України. Таким чином, можна констатувати, що за оцінкою Президента України стан природного середовища в 2000 р. було визнано негативним, таким, що викли­кає погіршення здоров´я населення.

У цьому ж році були проведені пар­ламентські слухання щодо дотриман­ня вимог екологічного законодавства в Україні, напрямів реалізації та вдоско­налення екологічної політики, за ре­зультатами яких передбачалося внут­рішнє узгодження та подальше його вдосконалення і розвиток, норматив­но-правова підтримка питання забез­печення екологічної безпеки, гар­монізація екологічного законодавства України до законодавства ЄС, розроб­ка базових екологічних нормативів то­що. Також у цей час на рівні закону України була затверджена Загально­державна програма формування на­ціональної екологічної мережі Украї­ни на 2000-2015 рр. Вона передбачала, що заплановані реформи в екологічній сфері створюватимуть передумови для подальшого розвитку та вдоскона­лення екологічного законодавства України, сприятимуть забезпеченню екологічної безпеки тощо. Ці досить корисні та цілком виправдані настано­ви належало впровадити як механі­зми, що сприятимуть інтеграції полі­тики у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів у стратегію соціально-екологічних ре­форм.

Беручи до уваги перспективні поло­ження цих нормативних актів, спрямо­ваних на зміну і покращання еко­логічної ситуації та сфери взаємодії людини і природи, зауважимо, що в Концепції Державної програми прове­дення моніторингу навколишнього природного середовища (2004 р.) було зазначено, що екологічна ситуація в країні залишається вкрай складною, навантаження на навколишнє природ­не середовище зростає. Забруднення та виснаження природних ресурсів продовжує загрожувати здоров´ю насе­лення, екологічній безпеці та еконо­мічній стабільності держави. На жаль, така тенденція погіршення екологічно­го стану довкілля спостерігається й сьогодні. Незважаючи на законодавчу активність щодо створення механізму охорони природи та забезпечення еко­логічної безпеки, здійснення моніто­рингу навколишнього природного се­редовища, реформування законодавст­ва в галузі прав людини, в аналітичній доповіді Державного комітету статис­тики України «Довкілля України у 2008 році» зазначено, що в 2008 р. еко­логічна ситуація у природному до­вкіллі, як життєво важливому середо­вищі для існування людини, все ще за­лишається досить складною. Тому в сучасних умовах непростої екологічної ситуації, низької ефективності приро­доохоронної діяльності особливого значення набуває цивільно-правова охорона права особи на безпечне для життя і здоров´я довкілля.

Приватноправове закріплення цьо­го права є найбільш значущою та про­гресивною тенденцією розвитку зако­нодавства й у сфері екологічних прав людини. Адже задекларована мож­ливість відшкодування шкоди, завда­ної життю та здоров´ю фізичної особи внаслідок порушення її права на без­печне довкілля, що передбачена Кон­ституцією України та спеціальними галузевими законами, має швидше характер принципу, ніж реального ме­ханізму. З цього приводу слушно наве­сти думку М. Матузова щодо Консти­туції РФ про те, що «розділ про права і свободи людини і громадянина в Ос­новному Законі РФ є певною мірою прикрасою правової системи сучасної Росії, найповнішим нормативним ви­раженням її демократичних устрем­лінь» [3, 273].

Майже так само можна сказати й щодо закріплення екологічних прав людини на рівні Конституції нашої держави та у спеціальних законах. Сьогодні в Україні спостерігається цілковите усвідомлення як ролі при­роди в житті кожної людини, так і її важкого стану, викликаного ігнору­ванням екологічних вимог у процесі суспільного розвитку. Конституція містить ряд важливих норм, на основі яких кризова екологічна ситуація може поступово долатися. Проте практика свідчить, що прогресивні по­ложення Конституції як загального характеру, так і спеціальні екологічні положення, що мають величезний нормативний потенціал, залишаються нереалізованими.

Проте розміщення права на безпеч­не для життя і здоров´я довкілля в Книзі другій ЦК України надає мож­ливість використання цивільно-право­вих засобів захисту суб´єктивних прав особи в екологічній сфері та сприяє за­безпеченню їх реалізації. Правовідно­сини, що виникають унаслідок пору­шення права фізичної особи на безпеч­не довкілля, можуть розглядатися в рамках інституту особистих немайно­вих прав фізичної особи та як різновид деліктних зобов´язань (наприклад, як­що здоров´ю людини було заподіяно шкоду одноразовою подією — аварія з певними екологічними наслідками). Тим самим цивільне законодавство пе­редбачає конкретні засоби захисту права кожної особи на безпечне навко­лишнє середовище. Це дає підстави ве­сти мову про наявність приватнопра­вового механізму реалізації права фізичної особи на безпечне для життя і здоров´я довкілля.

Сьогодні зацікавленість як окремих держав, так і міжнародного співтова­риства у забезпеченні людини безпеч­ним для життя і здоров´я довкіллям є очевидною. Вона виявляється у вели­кому обсязі нормативно-правового ма­теріалу міжнародного характеру. Про це свідчать численні щорічні прак­тичні конференції з питань охорони, захисту та використання навколишнь­ого середовища. Україна є учасником понад 70 міжнародних природоохо­ронних угод і конвенцій глобального та регіонального значення, які покла­дають на країну додаткові зобов´язан­ня щодо збереження навколишнього природного середовища та забезпечен­ня екологічних прав громадян.

Але більш детальний аналіз міжна­родно-правових документів у галузі прав людини свідчить про відсутність закріплення права людини на безпеч­не довкілля для життя і здоров´я. У міжнародних документах, як прави­ло, має місце проголошення прав лю­дини на якісні, належні, адекватні та інші умови життя в навколишньому середовищі без їх подальшої конкре­тизації. Наприклад, у першому прин­ципі Стокгольмської декларації ООН з охорони навколишнього природного середовища (1972 р.) визначено, що люди мають фундаментальне право на вільні, якісні та адекватні умови життя в навколишньому середовищі. Це право мають забезпечувати держави. У декларації Ріо-де-Жанейро з навко­лишнього середовища і розвитку (1992 р.) проголошено, що всі люди мають право жити в доброму здоров´ї та плідно працювати в гармонії з при­родою тощо. Передбачені цими доку­ментами положення близькі до права людини на безпечне для життя і здо­ров´я довкілля, але не тотожні йому.

Також привертає увагу й те, що найважливіше фундаментальне при­родне право людини на безпечне довкілля не відображено в жодному з міжнародно-правових актів у галузі прав людини, жодному додатковому протоколі до них. Таким чином, можна констатувати, що національне законо­давство щодо закріплення права особи на безпечне для життя і здоров´я довкілля виявилося більш прогресив­ним. Але необхідно зазначити, що в останні роки предметом міжнародних наукових конференцій стала ідея необ­хідності створення Екологічної Кон­ституції Землі. Така концепція, що пропонується міжнародним співтова­риством, може вирішити низку важли­вих на сьогодні для світової спільноти і кожного її члена загальних проблем: сформувати систему екологічних прав людини і закріпити її право на безпеч­не навколишнє середовище, усунути прогалини в міжнародно-правовому регулюванні екологічних відносин, створити додаткові міжнародні орга­нізаційно-правові та судові гарантії забезпечення екологічного правопо­рядку у світі тощо [4, 23-26].

Слід зазначити, що відсутність формального закріплення в тексті Конвенції права людини на безпечне для життя і здоров´я довкілля не стала перешкодою для розгляду справ цієї категорії в Європейському суді з прав людини та визнання за державами обов´язків у цій сфері навіть у тих випадках, коли шкода заподіюється такими суб´єктами економічної діяль­ності, що не мають прямого зв´язку з державою. Число зареєстрованих скарг, що розглянуті в цій категорії справ, має не одиничний характер, що дає змогу аналізувати розвиток прецедентної практики. Адже Конвенція є одним із небагатьох діючих міжнародних дже­рел права, що дає змогу здійснювати наднаціональну перевірку і давати правову оцінку діяльності держави в частині виконання екологічних обов´язків по відношенню до приват­них осіб.

Проте звернення про відшкодуван­ня екологічної шкоди особи на підставі Конвенції з´явилися ще в кін­ці 70-х років XX ст. Так, у справах Arrondelle v. the United Kingdom u Baggs v. the United Kingdom [6], що закінчи­лися світовими угодами, держава-відповідач у результаті погодилася з існуванням проблеми шумової дії аеропортів і автодоріг, що вели до них. Подальше ухвалення скарг, розгляд справ і винесення ухвал за цією кате­горією справ стало можливим завдяки правилам, виробленим прецедентною практикою Суду на підставі ст. 32 Конвенції. Згідно з цими нормами тлумачення Конвенції знаходиться у винятковій компетенції самого Суду, що дає змогу застосовувати базовий нормативний договір при розгляді спорів, в основі яких лежать еколого-правові відносини.

Предметом аналізу при підготовці цієї статті стали прецеденти з практи­ки Суду в екологічній сфері. Напри­клад, проблема поводження з відхода­ми є однією з найгостріших у сучасно­му суспільстві. Видається, що саме цей чинник міг вплинути на розгляд пи­тання, пов´язаного з негативною дією підприємства з переробки відходів, що було вирішено на користь заявника ухвалою Суду по екологічних спорах: справа Lopez Ostra v. Spain [6]. Нега­тивний вплив, спричинений функ­ціонуванням транспорту (зокрема, впливом шуму аеропортів на здоров´я людей, що мешкають неподалік від них), розглядався Судом у низці справ проти Великої Британії. Наприклад, Powell and Rayner v. the United Kingdom, Hatton and others u Ashworth and others v. the United Kingdom [6]. Також мають місце справи щодо спорів, пов´язаних з негативним впливом підприємств хімічної промисловості та викорис­танням шкідливих хімічних речовин, підприємств енергетики, металургій­них, гірничних підприємств: Guerra and others v Italy u Stockton and others v. the United Kingdom, Gronus v. Poland u Okyay and others v. Turkey, Fadeyeva v. Russia u Ledyayeva and others v. Russia, Timotiyevuch v. Ukraine [6] тощо.

У всіх розглядах по екологічних спорах суб´єктом відповідальності за невиконання положень Конвенції вис­тупає держава, вона ж притягується у процес як відповідач. Права, що най­частіше застосовуються у справах цієї категорії, містяться в низці статей Конвенції. Заявники звертаються до Суду, відстоюючи права: на життя — ст. 2; на повагу приватного і сімейного життя (зокрема в частині права на по­вагу житла) — ст. 8; на повагу влас­ності (захист власності) — ст. 1 Додат­кового протоколу; на справедливий судовий розгляд — ст. 6 Конвенції.

Заслуговує на увагу питання систе­ми взаємопов´язаних компенсаційних заходів, включених у механізм дії Кон­венції, якими слід визнавати права: на ефективний засіб правового захисту — ст. 13; на справедливу компенсацію — ст. 41. У статті 13 Конвенції маються на увазі не лише процесуальні, а й ма­теріальні гарантії (передбачені націо­нальним законодавством способи від­новлення порушених прав). Особ­ливістю таких забезпечувальних за­ходів є те, що вони мають бути надані у випадках порушення інших поло­жень Конвенції. Стаття 13, за загаль­ним правилом, не застосовується са­мостійно. Компенсація, передбачена ст. 41 Конвенції, також характери­зується рядом особливостей: її випла­та допускається лише в разі визнання факту порушення Конвенції; умовою застосування є відсутність можли­вості на підставі національного права повністю усунути наслідки цього по­рушення. Зазвичай відшкодування присуджується у формі обов´язку ви­платити грошові кошти за заподіяну порушенням Конвенції моральну шкоду. Але потерпілий може вимагати відновлення права в натуральній формі: наприклад, шляхом повернення майна.

Незважаючи на відсутність у тексті Конвенції обов´язку держави охороня­ти навколишнє середовище, розвиток суспільних відносин виявив необхід­ність модифікації «традиційних» прав, сформульованих при її розробці. Як ми переконалися, інтерпретуючи Конвенцію, Суд сформулював і тим самим засобами міжнародного права закріпив обов´язок держави не допус­кати спричинення екологічної шкоди людині, а також ряд підходів до її ком­пенсації у випадках, коли держава не змогла запобігти або пом´якшити не­гативні наслідки.

Таким чином, хоча потенціал впли­ву Конвенції на держави-учасниці порівняно високий, але, як і у будь-якого іншого інструменту міжнарод­ного спілкування, можливості цього нормативного договору не безмежні. Щодо відшкодування шкоди в еколо­гічній сфері, то вони є ще скромніши­ми. Адже Конвенція не може здійснювати безпосередній вплив на стан довкілля, запобігати шкідливій дії екологічних чинників на особу і май но. Це можливо завдяки оздоровленню природи та вдосконаленню національних механізмів забезпечення права кожного на безпечне для життя і здоров´я довкілля.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1963. — № 30. — Ст. 463 (з на­ступними змінами та доповненнями).

3. Матузов Н. И. Актуальные проблемы теории права. — Саратов, 2004. — С. 273.

4. Шемшученко Ю. С. Экологическая конституция Земли : концептуальные подходы / // Государ­ство и право. — 2008. — № 6. — С. 23-26.

5. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 3.