Правова освіта для студентів вищих технічних навчальних закладів

ЯРОШЕВСЬКА Т.

Анотація. У статті йде мова про підвищення рівня правової освіти у вищих технічних навчальних закладах, розглянуто проблемні питання правового виховання студентів неюридичних спеціальностей.

Ключові слова: право, правознавство, правова освіта, правосвідомість, правова культура, правове виховання.

Ярошевская Т. В. Правовое образование для студентов высших технических учебных заве­дений

Аннотация. В статье идет речь о повышении уровня правового образования в высших технических учебных заведениях, рассмотрены проблемные вопросы правового воспитания студентов неюридических специальностей.

Ключевые слова: право, правоведение, правовое образование, правосознание, правовая культура, правовое воспитание.

Yaroshevska Т. Legal education is for the students of higher technical educational establishments Annotation. The article speech goes about the increase of level of legal education in higher tech­nical educational establishments, the problem questions of legal education of students of unlegal specialties´ are considered.

Keywords: right, jurisprudence, legal education, legal awareness, legal culture, legal upbringing.

Розбудову України як правової, соціальної, демократичної, еконо­мічно розвиненої держави, яка посідала б гідне місце у світі в полі­тичній та економічній сферах, ще не завершено. Саме тому найближчим за­вданням для України є організація, власне, нового суспільства.

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значен­ня у світлі цього набувають правове виховання і правова освіта. Без глибо­ких знань прав, свобод, чинного зако­нодавства еволюційний розвиток жод­ного суспільства не відбудеться.

Україна обрала курс на європейську інтеграцію. Цей вибір є одночасно і ру­хом до стандартів демократії, інфор­маційного суспільства, соціально орієн­тованої ринкової економіки, що ґрун­тується на засадах верховенства права та забезпечення прав і свобод людини.

Процеси європейської інтеграції охоплюють практично усі сфери життєдіяльності, але базове значення в них повинна відігравати освіта. Важ­ливим чинником входження націо­нальної системи освіти до спільного європейського простору є приєднання до Болонського процесу [1, 9]. Орга­нізація навчального процесу у вищому навчальному закладі згідно з вимога­ми Болонської конвенції спрямована на підготовку кваліфікованого фахів­ця, конкурентоздатного на ринку пра­ці, компетентного, відповідального, метою якого є професійне зростання. Тому в Україні активно працюють над здійсненням модернізації освіти від­повідно до Болонського процесу. Про­те потрібно зазначити, що на сьогодні у масовому вимірі освіта стає менш якісною. Це зобов´язує все більше аналізувати світові та європейські тен­денції реформування освіти і відпо­відно до цього послідовно вдоскона­лювати вітчизняну.

Оскільки Болонський процес при­діляє велику увагу автономії універси­тетів, то орієнтація вищих навчальних закладів на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. її стан треба осмислити, порівняти з євро­пейськими критеріями і стандартами та визначити можливості її вдоскона­лення на новому етапі. Інтеграція України в європейську спільноту мож­лива лише за умови перетворення на­уково-освітнього комплексу у пріори­тетну сферу інтересів держави [1, 277].

Дійсно, на сьогодні не можна від­діляти національну освіту від міжна­родної арени, оскільки Україна не може знаходитися в самоізоляції. Мобільність і спільна робота на між­народному рівні — основа успіху для України. Наша країна не може завжди пишатися досягненнями в системі освіти радянських часів. Україні треба інтегруватися в європейську систему освіти, а для цього необхідно здійсни­ти прорив у відповідних напрямах [1, 349].

Так, одним із проявів реформуван­ня національної освіти є наказ МОН України «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 9 липня 2009 р. № 642 [2]. На підставі цього наказу встановлений перелік нормативних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бака­лаврів (спеціалістів медичного та ве­теринарно-медичного спрямувань), для фізико-математичних, природни­чих та технічних напрямів. До цього переліку ввійшли п´ять обов´язкових до вивчення гуманітарних дисциплін: українська мова, історія України, історія української культури, іноземна мова та філософія. Решта гуманітар­них дисциплін віднесена до вибіркової частини змісту освіти. Тобто вибіркові дисципліни будуть надаватися студен­там на вибір з переліку, який пропону­ватиме вищий навчальний заклад. У списку таких дисциплін знаходить­ся і правознавство.

Раніше ця дисципліна вивчалася студентами технічних спеціальностей в обов´язковому порядку у вищому на­вчальному закладі на певному курсі. Нині такі студенти тільки за бажан­ням будуть вивчати цей предмет. Про­те слід наголосити на тому, що побудо­ва демократичної, соціальної, правової держави і відповідно громадянського суспільства неможлива без підвищен­ня рівня правової свідомості та право­вої культури усього населення країни.

Значну увагу дослідники і вчені приділили вивченню правосвідомості та правовій культурі (Р. Гарофаро, С. Гогель, І. Голосніченко, Л. Горбуно­ва, І. Ільїн, М. Конох, А. Кутиркін, Ч. Ломброзо, П. Макушев, Т. Мартинюк, П. Новгородцев, М. Цимбалюк, Е. Феррі та ін.). Так, значний внесок у розвиток концепції правосвідомості зробив російський учений І. Ільїн, у розумінні якого передумова нормаль­ного, здорового права закладена в самій людині, в її особистій пра­восвідомості — вільному, лояльному, творчому стані душі. І хоча дослідник не давав єдиного універсального виз­начення правосвідомості, проте зазна­чав, що правосвідомість — це воля до права, воля до мети права і здатність «самозаконно» мотивувати свої вчин­ки усвідомленням цієї мети.

І. Ільїн вважав, що безспірне ко­ріння правосвідомості криється у по­вазі людини до самої себе, відчутті власної духовної гідності, здатності до самоконтролю і самоуправління при самостійному встановленні меж допу­стимої поведінки і взаємній повазі та довірі сторін, що є підставою для при­ватних і публічних правовідносин. На думку дослідника, правосвідомість -це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя; це головне джерело природно­го права, а також універсальний зв´я­зок між правом і мораллю, між при­родним і позитивним правом. Духовно здорова і вірна правосвідомість — ось те, головне, чого потребує держава і право для свого процвітання.

Досліджував правосвідомість і відомий російський учений П. Новгородцев, який у своїй праці «Криза су­часної правосвідомості» (1909 р.) за­значав, що криза правосвідомості і є наслідком кризи індивідуалізму і західноєвропейських теорій права і правової держави [3, 27-28].

У сучасній правовій літературі [4, 8] найпоширенішим є визначення пра­восвідомості як сфери свідомості, що відображає правову діяльність у формі правових знань і оціночного ставлення до права і практики його реалізації, соціально-правових установок і цін­нісних орієнтацій, які регулюють по­ведінку людей у соціумі в юридично значущих ситуаціях. Також сучасні дослідники визначають правосвідо­мість як сукупність поглядів, теорій, уявлень і почуттів людей щодо чинного і бажаного права і правопорядку.

Отже, життя людини яскраво де­монструє, що свідомість дійсно керує поведінкою людей, регулює їхні вчин­ки в усіх сферах життєдіяльності, зок­рема й у правовій. Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості зде­більшого залежить те, якою буде по­ведінка людини в суспільстві — пра­вомірною, соціально корисною чи не­правомірною, соціально шкідливою і небезпечною.

Правова культура — це така систе­ма правових цінностей, які відобража­ють у правовій формі стан свободи людини і громадянина. Це глибокі знання і розуміння права, ретельне ви­конання його вимог як усвідомленої необхідності, так і внутрішньої пере­конаності. Тобто володіючи високою правовою культурою, громадяни спро­можні вільно себе орієнтувати, керую­чись визначенням соціальної цінності права, власної обраної поведінки.

Проте, як зазначає А. Кутиркін [5, 122], правова культура українського суспільства, яка є частиною його за­гальної культури та одним із головних показників рівня розвитку суспіль­ства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямова­ної діяльності з її становлення та ак­тивного розвитку.

На думку І. Голосніченко [6, 25], побудова правової держави без поліп­шення правової культури та підвищен­ня рівня правосвідомості громадян Ук­раїни є неможливою і великого значен­ня у світлі цього набувають саме пра­вове виховання та правова освіта.

Зниження правової культури україн­ського суспільства в цілому та сту­дентів неюридичних спеціальностей зокрема може породити таке явище, як правовий нігілізм. Це напрям су­спільно-політичної думки, спрямова­ний на девальвацію права і законності, на відверту недооцінку соціальної й особистої цінності права. Прихильни­ки цього вважають право найменш дос­коналим способом регулювання су­спільних відносин. Для зниження впливу правового нігілізму необхідно, зокрема, підвищити роль правового ви­ховання та підвищити правову культу­ру українського суспільства. Саме з правової культури особистості скла­дається правова культура усього су­спільства, яка показує рівень пра­восвідомості та правової активності су­спільства, ступінь прогресивності юри­дичних норм і юридичної діяльності.

У такому випадку виникає запи­тання: як можна побудувати в Україні правову державу, коли з таким підхо­дом молоді фахівці інженерних спеціальностей, ті, на кому базується майбутнє країни, не будуть знати ні що таке право взагалі, ні про свої пра­ва зокрема? Адже без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного су­спільства не відбудеться. От і вихо­дить, що більшість молодих людей, закінчуючи вищі технічні навчальні заклади, стають фахівцями, але не зна­ють своїх прав.

Ще давньогрецький філософ Сократ висловив думку, що людина вчи­няє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти, оскільки моральне зло йде від незнання, значить, знан­ня — джерело моральної досконалості. І ще в давнину, в античних Греції та Римі склалася система правового ви­ховання, яка може буди прикладом навіть для сучасних держав [1, 123]. Те саме зауважує і Л. Горбунова: «...мо­лода людина часто припускається помилок в поведінці, здійснює неви­правдані вчинки тому, що не знає, як правильно поводитись в тій чи іншій ситуації» [7, 154].

Таким чином, підвищення рівня правових знань у студентів вищих технічних навчальних закладів, їхня правосвідомість та правова культура можлива лише за умови освітнього правового виховання. Адже розуміння основ конституційного, адміністра­тивного, цивільного, трудового та інших галузей права є необхідною умовою життєдіяльності кожного гро­мадянина України.

Потрібно додати, що предмет «Ос­нови правознавства» вивчається учня­ми середніх навчальних закладів тільки один рік у дев´ятому класі. Це замало для формування й активного розвитку правосвідомості та правової культури учнів середніх навчальних закладів. За один рік більшість учнів встигають тільки ознайомитися з предметом «Основи правознавства», який складається з багатьох галузей права, а не вивчити його в належному обсязі. Таким чином, після закінчення середнього навчального закладу біль­шість учнів узагалі майже не орієнту­ються у цьому предметі або знають ли­ше окремі, досить загальні положення з правознавства. Продуктивнішим є введення цього предмета для учнів се­редніх навчальних закладів у випуск­ному класі чи навіть розширення про­грами з цього предмета на два роки. Саме це, на думку автора статті, ще раз підтверджує, що правова освіта у ви­щих навчальних закладах має бути обов´язковою. До того ж і сприймати­ся правові знання студентами у вищих технічних навчальних закладах будуть краще.

Отже, модернізація структури ви­щої освіти передбачає низку реформ, але проводити їх необхідно виважено, щоб зберегти національні надбання та не допустити руйнації національної системи вищої освіти. Адже створюю­чи нову систему, треба обов´язково проаналізувати кращі сторони старої системи. Тому пропонуємо внести зміни у наказ МОН України № 642 та ввести дисципліну «Правознавство» в перелік нормативних дисциплін гу­манітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів (спеціа­лістів медичного та ветеринарно-медичного спрямувань), для фізико-математичних, природничих та тех­нічних напрямів. Це зумовлено тим, що побудова дійсно демократичної, правової держави, проголошеної Кон­ституцією України, приводить до сут­тєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, не­ухильного дотримання вимог чинного законодавства, послідовної реалізації основних прав і свобод людини та гро­мадянина. Значної уваги потребує правове виховання студентів вищих технічних навчальних закладів як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя і готується нести повну відповідальність за всі свої вчинки. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох чин­ників, але насамперед від рівня орга­нізації правової освіти.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Стратегия качества в промышленности и образовании : материалы V Международной конфе­ренции (Варна, Болгария, 6—13 июня 2009 г.) : в 2 т. / М-во образования и науки Украины, М-во промышленной политики Украины, Технический университет — Варна, Госпотребстан-дарт Украины. — Днепропетровск — Варна, 2009. — Т. 2. — 840 с.
  2. Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента : наказ Міністерства освіти і науки України від 9 липня 2009 р. № 642.
  3. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства // Право України. — 2007. — № 2. — С. 26—31.
  4. Макушев П. В. Професійна правосвідомість і правова культура дільничого інспектора міліції (шляхи формування і вдосконалення) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2004. — С. 8. Кутиркін А. Шляхи розвитку та практики правового виховання населення України // Право України. - 2008. - № 3. - С. 122-125."
  5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - № 4. - С. 25.
  6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. — 2006.-№ 4. —С. 154.