Питання конституційного закріплення права на життя ненародженої дитини

ГОНЧАРЕНКО О.

Анотація. У статті розглянуто право на життя ненародженої дитини з позиції конституційно­го права України. Автор аналізує положення ст. 27 Конституції України, яка гарантує право на життя. Висловлено позицію про те, що момент виникнення життя і момент виникнення права на життя повинні збігатися.

Ключові слова: право на життя ненародженої.дитини, момент виникнення життя, момент ви­никнення права на життя.

Гончаренко Е. Н. Вопросы конституционного закрепления права на жизнь нерожденного ребенка

Аннотация. В статье рассмотрено право на жизнь нерожденного ребенка с позиции конституционного права Украины. Автор анализирует положения ст. 27 Конституции Украины, которая гарантирует право на жизнь. Аргументируется позиция о том, что момент возникнове­ния жизни и момент возникновения права на жизнь должны совпадать.

Ключевые слова: право на жизнь нерожденного ребенка, момент возникновения жизни, момент возникновения права на жизнь.

Honcharenko О. The question of the constitutional fix the right for life of non-borned child Annotation. The article touches upon the right for life of non-borned child from position of the Constitutional Law of Ukraine. The author analyzes principles of Article 27 of the Constitution of Ukraine concerning the inalienable right for life. In the article are shown positions of Ukrainian sci­entists concerning the moment of life beginning and the moment of right for life arising.

Keywords: the right for life of non-borned child, the moment of life beginning, the moment of right for life arising.

Сорок років тому вперше народи­лася дитина з пробірки, але досі народження людини залишаєть­ся невирішеною правовою проблемою. Наділення конституційно-правовим статусом ненародженої дитини на сьогодні в конституційному праві України є проблемою, яка потребує досконального вивчення та вирішення і не тільки у світлі самої науки консти­туційного права, що є основою для розвитку всіх інших галузей права, а й з огляду на недосконале та суперечли­ве міжнародно-правове регулювання статусу ембріона, яке насамперед ґрунтується на релігійно-етичних міркуваннях.

Проблему правового статусу нена­родженої дитини загалом в юридичній науці пов´язують насамперед з правом на життя. Правовий статус ембріона, виникнення права на життя та інші аспекти, пов´язані з цим питанням, ак­тивно досліджуються вченими з цивіль­ного, кримінального, медичного-правового напряму, тому науковці-конституціоналісти повинні всебічно дослідити та вивчити правові прогалини з позиції науки конституційного права, які виникли навколо правового стату­су ненародженої дитини.

Метою цієї статті є окреслення кон­ституційно-правового регулювання права на життя ненародженої дитини. Питання, пов´язані з правом на життя, правовим статусом ненародженого, досліджували у своїх працях: С. Булеца, О. Домбровська, О. Івченко, Л. Красицька, Л. Лінік, М. Малеїна, О. Малишев, О. Мірошниченко, Г. Миронова, О. Попов, П. Рабінович, О. Рогова, Г. Романовський, С. Стеценко, В. Чернат та ін.

Існує три підходи до визначення моменту початку охорони людського життя в законодавчому порядку: абсо­лютистський, помірний та лібераль­ний [1, 16].

Прибічники абсолютистської пози­ції розглядають запліднену яйцекліти­ну або ембріон як людську істоту, яка має безперечну цінність і право на життя. Саме тому забороняється здійснювати будь-які дії, які утрудню­ють або припиняють її розвиток. Якщо ж цьому перешкоджають природні процеси, то слід їм протидіяти таким же чином, як протидіють захворюван­ням, що загрожують життю людини.

Таким чином, абсолютистська по­зиція заснована на тому, що ембріон є абсолютною цінністю, наділяється правом на життя з моменту зачаття і повинен забезпечуватися захистом держави на будь-якій стадії розвитку.

Друга точка зору — ліберальна — Ґрунтується на положенні, відповідно до якого ембріон не може бути визна­ний як особа на будь-якій стадії свого розвитку. Це означає, що він має не­значну цінність або навіть взагалі її позбавлений, тому ембріон не потре­бує будь-якого особливого захисту і не наділяється правом на життя.

Прибічники помірної (градуалістичної) позиції вважають, що «заплід­нена яйцеклітина розвивається в людську істоту поступово й ембріон має значну цінність, але не абсолютну цінність». У межах цієї позиції одні автори вважають, що ембріон має пра­во на життя при досягненні певного рівня розвитку, інші — при досягненні життєздатності. Однак єдиної думки не існує.

Прибічники абсолютистської по­зиції, ґрунтуючись на моральних і релігійних принципах, вимагають забо­рони будь-яких маніпуляцій з емб­ріонами на будь-яких стадіях розвитку, оскільки вважають, що ембріон — це істота, яка має душу з моменту заплід­нення. Зазначається, що подальший розвиток допоміжних репродуктивних технологій несе небезпеку генофонду, здоров´ю людини, оскільки далекі на­слідки допоміжних репродуктивних технологій ще не відомі.

Прибічники ж протилежної теорії закликають до широкого застосування допоміжних репродуктивних техно­логій як альтернативного природного способу розмноження людини. При помірній (градуалістичній) теорії пра­вового захисту потребує ембріон, який розвивається, коли набуває рис і влас­тивостей, що притаманні особі. Відпо­відно до цієї позиції проблема визна­чення віку, з якого ембріон людини розглядають як особу, що має права (насамперед право на життя) і захи­щається законодавством, виникає під час обговорення питання про мож­ливість здійснення різних маніпу­ляцій з ембріонами.

Під час всебічного обговорення проблеми визначення статусу ембріо­на людини насамперед виникає питан­ня —з якого моменту ембріон людини стає особою? Життя людини почи­нається з моменту запліднення. Ду­ша — це Божий дар, і вона вселяється в ембріон також з моменту запліднен­ня відповідно до християнської віри. Священик А. Гармаєв зазначає: «Це душа керує тілесним розвитком, це во­на вчиняє таку послідовність форму­вання людини. Під її владою, данною їй від Бога, з цих клітин утворюється образ кожного органу, кожної ткани­ни, кожної частини тіла» [2, 31].

Конституція України у ст. 27 прого­лошує: «Кожна людина має невід´ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обо­в´язок держави — захищати життя людини». Спробуємо проаналізувати зазначену конституційну норму.

Щодо поняття «кожен», «ніхто», то в науці конституційного права під ци­ми займенниками розуміють людину, громадянина, фізичну особу.

Людина — жива істота, яка володіє душею і тілом, при певних умовах мо­же навчитися мислити, розмовляти, виробляти знаряддя праці та користу­ватися ними [3]. Умовами становлен­ня людини є, наприклад, народження здорової дитини, яка росте і вихо­вується в нормальних умовах. Понят­тя «особа» охоплює сукупність влас­тивостей, які характеризують людину як соціальну істоту, учасницю суспіль­них відносин. Особа — це людина, яка сформувалася в соціумі та отримала соціальні задатки та навички. Особа — це людина, яка наділена свідомістю.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». Права люди­ни — це права, які пов´язані із самою істотою людини, її існуванням та роз­витком. Людина як суб´єкт прав і свобод у цьому випадку виступає пе­реважно як фізична особа. У Консти­туції України до цього виду прав нале­жать саме право на життя (ст. 27). До­революційний науковець Ю. Гамбаров зазначає: «...право особи є, безсум­нівно, вищим із прав: воно лежить в основі будь-якого права і складає умо­ву існування як особи, так і суспільства» [4, 99].

Вікіпедія — вільна енциклопедія — дає таке трактування цього поняття: людина розумна (Homo Sapiens) — вид живих організмів, що на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняла його в результаті довгого і складного процесу історико-еволюційного про­гресу (антропогенезу). Серед людино­подібних істот людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненою культурою і здатна до її створення. Вирізняючою особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності. Далі зазначено періоди формування люди­ни як біологічної істоти: перший період — це пренатальний (гестецій-ний вік 38-41 тиждень, якщо більше 41 тижня, то дитина доношена, якщо менше 38 тижнів, то недоношена^ ембріональний період (0-8 тижнів плацентарний (фетальний 76-275 днів) ранній (76-181 днів), пізній (181-280 днів); другий — інтранатальний (період пологів (2-20 годин третій — постнатальний (період життя після народження). Онтогенез - період життя організму від народжен­ня до смерті [3].

Отже, народження — це подія, яка позначає перехід від одного періоду до іншого в житті людини, тобто від періоду, коли дитина була в лоні ма­тері (прихований період життя), до зовнішнього (відкритого, видимого).

Однак немає законодавчого визна­чення поняття «людина».

Невід´ємне право означає, що ніхто не може забрати те, що вже дано, зок­рема в юридичному сенсі те, що закріплено в формалізованому писем­ному вигляді в Конституції України.

Поняття «життя» означає фізіо­логічне існування людини, тварини, протилежне смерті [5, 80]. Законодав­чого визначення життя немає. Вікі­педія зазначає, що головними ознака­ми життя є розмноження, спадковість та мінливість. Однак це не індивіду­альні, а групові ознаки, тобто за ними можна віднести до живих чи неживих певний клас чи вид явищ. Проявами життя є: харчування, виділення, ріст, збудливість, розмноження, дихання та рух. Звичайно, за цими ознаками не­народжене дитя є живим.

В. Чернат зазначає, що на підставі аналізу чинного законодавства момент початку життя і момент виникнення права на життя не збігаються. Початок «життя» має місце вже у момент зачат­тя, тоді як «право на життя» (разом із правоздатністю взагалі) виникає з мо­менту народження [6, 10-11].

Норми про право на життя, як їх розуміють міжнародні й національні органи з захисту прав людини, не за­хищають ембріон людини, зазначає 0. Мірошниченко. Хоча зародок лю­дини й не є суб´єктом права на життя, для суспільства такий організм стано­вить таку ж цінність, як і жива люди­на. Існують міжнародні акти, спрямо­вані на встановлення зобов´язань що­до правового захисту ембріона [7, 14].

Ніхто не може бути свавільно поз­бавлений життя — тобто на розсуд когось життя не може бути забране, а саме хтось не має юридичного права позбавити фізіологічного існування людину.

Право на життя для дитини насам­перед повинне забезпечуватися правом на збереження і підтримання життя, зо­крема і правом на народження. Якщо людина психічно захворіла, то вона мо­же втратити правовий статус особи, але залишається людиною, так як будь-яка особа — людина, але не будь-яка люди­на — особа.

Обов´язок держави — захищати життя людини. Обов´язок держави — це створення реального механізму га­рантування права на життя. Захист слід відрізняти від охорони, оскільки «охорона» — ширше поняття і містить усю сукупність заходів не лише право­вого, а й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, які спрямовані на створення не­обхідних умов для здійснення суб´єк­тивних прав [8, 9].

Отже, обов´язок держави насампе­ред — це охорона права на життя.

Конституційне словесне закріплен­ня права на життя в різних державах різниться. Уперше ж право на життя було закріплено в Декларації незалеж­ності США 1776 р., яка у ст. З проголо­сила, що кожна людина має право на життя, свободу та особисту недотор­канність. Такі держави, наприклад, як Канада, Німеччина, Росія у словесно­му виразі мають приблизно однакове відображення: кожен має право на життя (Росія). З визначенням початку життя пов´язана ст. 17 Конституції Російської Федерації, яка передбачає, що «основні права і свободи людини невідчужувані і належать кожному від народження» [9]. Тому права (а зна­чить і право на життя) в Росії людина має з моменту народження.

Конституція Німеччини закріплює: «Кожен має право на життя і на особи­сту недоторканність» [10].

Конституція Польщі, а саме ст. 38, проголошує, що Республіка Польща забезпечує кожній людині правову охорону життя [11].

Конституція Ірландії в ст. 40 Основного Закону проголошує: «Дер­жава визнає право на життя ненарод­женого...» [12, 752]. Конституція Сло­вацької Республіки у ст. 15 закріплює: «Людське життя гідне охорони ще до народження». Стаття 6 Конституції Чеської Республіки має аналогічне формулювання [12, 115-121]. Слід констатувати, що невелика кількість держав на конституційному рівні закріпила право ненародженого на життя.

Досліджуючи законодавчу базу Угорщини, Словаччини та Чехії, на­уковець С. Булеца зазначає, що за за­конодавством цих держав право на життя (як і правоздатність) виникає з моменту зачаття, якщо дитина наро­диться живою. Слово «якщо» свідчить про необхідну умову народження ди­тини живою [13, 12].

Сучасне міжнародне право сприймає абсолютистську або помірну позицію і охороняє людське життя до народжен­ня. Наприклад, Декларація прав дити­ни, прийнята Резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 лис­топада 1959 р., підкреслює: «...Дитина, враховуючи її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охо­рони і піклування, включаючи належ­ний правовий захист, як до так і після народження» [14]. Аналогічне форму­лювання використовується і в Кон­венції про права дитини 1989 р. [15].

Отже, з огляду на наведене, можна дійти такого висновку: конституцій­но-правове закріплення права на жит­тя в Україні недосконале. Відповідно до ст. 22 права і свободи не є вичерп­ними, при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не до­пускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Поміркуємо. Конституція України гарантує кожній людині право на життя. Основний За­кон не уточнює — до народження чи від народження. Людський ембріон є початком життя людини. Законодав­чого визначення чи принаймні кон­ституційного тлумачення поняття «людина» немає. Отже, якщо взяти за основу принцип про недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та розтлумачити широко право на життя, проголошене Консти­туцією України, то, на нашу думку, закріплену норму слід розуміти так: «Кожна людина має невід´ємне право на життя ще до народження». Отже, норми цивільного законодавства щодо права на проведення аборту є некон­ституційними. Звичайно таке тлума­чення спірне, однак потребує обґрун­тованої відповіді, оскільки, як влучно зазначає О. Рогова, внутрішньоутробний період життя є необхідним етапом розвитку людини і має бути захище­ний правом так само, як і життя люди­ни після народження на будь-якій йо­го стадії [16].

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Перевозчикова Е. В., Панкратова Е. А. Конституционное право на жизнь и правовой статус эм­бриона человека // Медицинское право. — 2006. — № 2 (14). — С. 16.

2. Гармаев А. От зачатия до рождения. — 2000. — 109 с.

3. http:uk.wikipedia.org

4. Гамбаровъ Ю. С. Свобода и ея гарантій. — С-Петербургь, 1910. — 340 с. — С. 99.

5. Короткий тлумачний словник української мови : близько 6 750 слів / під ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К., 1988. — 320 с.

6. Чернот В. А. Зобов´язання, що виникають внаслідок рятування здоров´я та життя фізичної осо­би : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право ; Одеська нац. юрид. акад. — Одеса, 2006. — 18 с.

7. Мірошниченко О. А. Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва) : автореф. дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 — міжнародне право ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — X., 2005. — 18 с.

8. Чорна Ж. Л. Цивільно-правовий захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право; Львів, нац. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2005. -18 с.

9. Комментарий Конституции Российской Федерации. Сборник Постановлений Конституцион­ного Суда РФ. — М., 2003.

10. Конституция ФРГ. Конституции государств Европы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья) ; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. -М., 2001.-Т. 2.-838 с

11. Конституция Польши (Республики Польши) от 2 апреля 1997 г. Конституции государств Евро­пы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья); Институт законодательства и сравнитель­ного правоведения при Правительстве РФ. — М., 2001. — Т. 2. — 838 с.

12. Конституции государств Европы : в 3 т. / Л. А. Окуньков (общ. ред. и вступ, статья) ; Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. — М., 2001. — Т. 1. -818с.

13. Булеца С. Б. Право фізичної особи на життя та здоров´я як об´єкт цивільно-правової регламен­тації : порівняльно-правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право; Одеська нац. юрид. акад. — Одеса, 2005. -

19 с.

14.Декларація ООН про права дитини від 20 листопада 1959 року // www.ligazakon.ua

15.Конвенція про права дітей від 20 листопада 1989 року // www.ligazakon.ua

16.Рогова О. Г. Право на життя в системі прав людини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2006. — 18 с.