Анотація. Автор статті наводить основні тези, що відповідно до вимог міжнародних стан­дартів, на його думку, сприятимуть комплексному та органічному реформуванню судової гілки "/>
загрузка...

Судова влада в Україні: актуальні питання реформування

СВЯТОЦЬКИЙ О.

Анотація. Автор статті наводить основні тези, що відповідно до вимог міжнародних стан­дартів, на його думку, сприятимуть комплексному та органічному реформуванню судової гілки влади. Кінцевою метою реформування мають стати реальна незалежність суду і суддів та в результаті ефективний доступ громадян до правосуддя, що в цілому забезпечуватимуть гаран­товане право людини на справедливий судовий розгляд. Зокрема, автор привертає увагу до проблематики впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства; організаційної структури системи судів України; призначення суддів на адміністративні посади в судах; порядку добору і кар´єрного просування суддів; дисциплінар­ної відповідальності суддів та наводить науково-правовий аналіз окремих аспектів порушених питань, що мають визначальне значення.

Ключові слова: судово-правова реформа, реорганізація, правосуддя, справедливість, пра­ва людини, адміністративні посади.

Святоцкий А. Д. Судебная власть в Украине: актуальные вопросы реформирования Аннотация. Автор статьи приводит основные тезисы, которые в соответствии с требовани­ями международных стандартов, по его мнению, будут способствовать комплексному и орга­ническому реформированию судебной ветви власти. Конечной целью реформирования должны стать реальная независимость суда и судей и, в итоге, эффективный доступ граждан к правосудию, которые в целом будут обеспечивать гарантированное право человека на спра­ведливое судебное разбирательство. В частности, автор привлекает внимание к проблемати­ке внедрения европейских стандартов в национальную систему судебного устройства и судо­производства; организационной структуры системы судов Украины; назначения судей на административные должности в судах; порядка отбора и карьерного продвижения судей; дис­циплинарной ответственности судей, а также предлагает научно-правовой анализ отдельных аспектов затронутых вопросов, которые имеют определяющее значение.

Ключевые слова: судебно-правовая реформа, реорганизация, правосудие, справедли­вость, права человека, административные должности.

Svyatotsky О. Judicial power in Ukraine: actual questions of reformation Annotation. The author presents the basic thesis that in accordance with international standards in its opinion, will contribute to the integrated and organic reform of the judicial branch. The ultimate objective of reform should be the real independence of courts and judges and, ultimately, effective access to justice, which in general will provide a guaranteed right to a fair trial. In particular, the author draws attention to the problems of the introduction of European standards in the national sys­tem of judicial and legal procedure, the organizational structure of the system of courts of Ukraine, the appointment of judges to administrative positions in the courts; the order of selection and career development of judges, disciplinary responsibility of judges, as well as offering scientific and legal analysis of certain aspects of the issues raised, which are crucial.

Keywords: judicial and legal reform, reorganization, justice, fairness, human rights, administra­tive positions.

В успішних, демократичних краї­нах уже давно зрозуміли, що ос­новою держави є суд та право­суддя. Адже підкорення всіх закону, правилам поведінки — це той фунда­мент, на якому будується держава. У цих країнах дбають про суд і право­суддя, бо знають, що це благо як для людей, так і для держави.

Україна відповідно до чинної Кон­ституції (ст. 1) є правовою державою, в якій судова влада є самостійною, не­залежною гілкою влади в системі поділу влади (ст. 6 Конституції). При­наймні так в Основному Законі задек­ларовано. Проте сьогодні слід визна­ти, що система судової влади в Украї­ні, рівень правосуддя набули загроз­ливих руйнівних форм, а суди фактич­но втратили довіру людей.

Отже, невідкладно судова система потребує комплексного реформуван­ня відповідно до вимог міжнародних стандартів, яке повинно забезпечити ефективний доступ громадян до суду, реальну незалежність суду і суддів та гарантоване право людини на справед­ливий судовий розгляд.

Спроби реформування судової вла­ди здійснювались протягом усіх років незалежності України. Однак усі про­цеси реформування судочинства виявилися недостатньо продуманими та непослідовними, що свідчить про від­сутність науково обґрунтованого розуміння і бачення основ розвитку правосуддя в Україні.

Зважаючи на актуальність питання щодо судової влади в Україні, а також чергової спроби її реформування, ініційованої новообраним Президен­том України В. Януковичем Указом від 24 березня 2010 р. № 440/2010, хотів би наголосити на першочергових завданнях при проведенні судової ре­форми.

Впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства

У процесі проведення судової ре­форми необхідно наголосити на не­ухильному дотриманні європейських стандартів, основоположних прин­ципів, які стосуються судового устрою і судочинства.

Як доречно стверджує професор М. Козюбра, «європейські стандарти щодо судової влади — це не тільки якийсь єдиний еталон, за яким ми маємо будувати (чи реформувати) на­шу власну судову систему, скільки певні цінності, на які потрібно орієн­туватися при її реформуванні. Вони сформовані європейською цивіліза­цією протягом її багатовікової історії й поступово, завдяки закріпленню у ряді міжнародно-правових докумен­тів, стали в своїй переважній більшо­сті надбанням не лише європейських народів, а й усього людства» [1, 471].

Говорячи про європейські засади, основоположні принципи, на яких має будуватися й функціонувати судова влада, маються на увазі такі стандарти:

• доступність правосуддя;

• справедлива судова процедура;

• незалежність, безсторонність та професіоналізм суддів;

• юридична визначеність, одна­ковість судової практики і відкритість судових рішень;

• ефективність судового захисту; добір суддів та їх просування по службі;

• професійна підготовка і дис­циплінарна відповідальність;

• організація суддівського само­врядування тощо.

Зазначені та інші стандарти відоб­ражаються у таких міжнародних доку­ментах: Монреальська універсальна декларація про незалежність право­суддя (1983 р.); Основні принципи незалежності судових органів, розроб­лені ООН (1985 р.); Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 р. № (94) 12 «Неза­лежність, дієвість та роль суддів»; Європейська хартія про статус суддів (1998 р.); Загальна (універсальна) хартія судді (1999 р.) та ін.

Послідовне і неухильне впрова­дження у судову владу європейських основоположних принципів — це шлях до реального утвердження вер­ховенства права у суспільстві та забез­печення кожному права на справедли­вий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.

Організаційна структура системи судів України

Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливо­го й ефективного судочинства. Однак усі спроби її вибудувати ефективно в Україні залишаються, на жаль, марни­ми. У чому ж проблема? На моє глибо­ке переконання, існуючу систему су­дів загальної юрисдикції необхідно привести у відповідність до засад та принципів, визначених як чинною Конституцією України, так і відповід­но до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на судовий захист.

Система судів загальної юрисдикції повинна будуватися на таких принци­пах.

Принцип спеціалізації судів, що пе­редбачає урахування особливостей предмета спірних правовідносин (га­лузеву ознаку) та зумовлену цими особливостями судову процедуру.

Це дає змогу вирізняти у межах загальної юрисдикції цивільну, кримі­нальну, адміністративну і господар­ську спеціалізовану юрисдикції.

Власне, такою відповідно до ст. 125 Конституції України повинна бути і система судів на сьогодні. Адже зако­нодавець у чинному Законі України «Про судоустрій України» від 7 люто­го 2002 р. юридично неправильно визначив конституційні засади органі­зації системи судів загальної юрисдик­ції, віднісши до судів загальної юрис­дикції загальні та спеціалізовані суди (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про судо­устрій України»), тим самим вніс у середовище як практиків, так і науков­ців плутанину щодо розуміння струк­тури судів загальної юрисдикції. Моле­на було б у цьому зв´язку пригадати і запровадження законодавцем при прийнятті цього ж Закону вочевидь надуманої, сумнівної ланки, як Апеля­ційний суд України та Касаційний суд України. Але, на щастя, ці маніпуляції з правовою матерією були визнані Конституційним Судом України не­конституційними.

Фактично чинна Конституція Украї­ни, закріпивши принципові, засадові положення побудови судової системи (ст. 125) за юридичною логікою [2], віднесла цивільні, кримінальні, госпо­дарські та адміністративні спеціалізо­вані суди до системи судів загальної юрисдикції.

Принцип територіальності, що пе­редбачає утворення судів, зважаючи на потребу наближення судочинства до людини (доступності судів) та неза­лежності суддів від місцевої влади.

Фактично принцип територіаль­ності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіаль­ного устрою, закріпленої у ст. 133 чин­ної Конституції України. Цей прин­цип зумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населен­ня. Визначальна вимога принципу те­риторіальності полягає в тому, що ме­режа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цьо­го логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміні­стративно-територіальними одиниця­ми, на які поширюється юрисдикція судів. Принцип територіальності по­будови судової системи забезпечує те­риторіальне розмежування компе­тенції однорідних судів, тобто визна­чає межі судового округу [3, 614-615].

Отже, в основу побудови судової системи, особливо на першому її рівні, покладено адміністративно-терито­ріальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи збігаються з адміністративними одиницями. Пере­вагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави — зв´язок, транспорт, шляхосполучення — також побудована з ура­хуванням її адміністративно-тери­торіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат (часу і коштів) звернутися за захистом своїх прав до свого суду. А отже, така схема побудови є одним із чинників забезпе­чення доступності правосуддя у його судоустрійному аспекті [3, 615]. Слід також зауважити, що принцип територіальності повинен органічно поєд­нуватися з принципом спеціалізації.

Принцип інстанцейності, що перед­бачає організацію судів так, щоб забез­печити правосудність рішення, тобто право особи на перегляд її справи су­дом апеляційної інстанції, а також пра­во учасника судового процесу оскар­жити судові рішення першої та апеля­ційної інстанції до суду касаційної інстанції (відповідного вищого суду).

Принцип доступності правосуддя е загальновизнаним у світовій практиці, хоча у Конституції України не йдеться про цей принцип. Як пише професор М. Козюбра, принцип доступності є «багатоаспектним, він охоплює орга­нізаційно-правові, інституціонально-правові, процесуальні, економічні та інші аспекти» [1, 486-487]. Його до­ступність забезпечується насамперед оптимальною побудовою судової си­стеми: територіальною наближеністю до населення, чіткою визначеністю юрисдикції суду, компетентністю суддів, стабільністю судової систем» тощо.

Надзвичайно важливе значення для забезпечення доступності право­суддя мають його організаційно-правові гарантії: недопустимість відмові: судів у розгляді справ їхньої юрисдикції; дотримання судами розумних строків розгляду справи; необтяже-ність судової процедури зайвими фор­мальностями; доступність правової допомоги для громадян; доступ грома­дян до судових рішень; їх неухильне виконання тощо.

Не менш важливою складовою до­ступності правосуддя є доступність механізмів оскарження судових рі­шень, інстанційна побудова судової системи, чітка визначеність юрис­дикції апеляційних та касаційних судів та ін.

Необхідною умовою доступності правосуддя є його матеріальна складо­ва. Судові витрати не повинні бути пе­решкодою для судового захисту, вимо­гу про доступність правосуддя не буде дотримано, якщо не буде створена ефективна система надання правової допомоги для людей з низьким рівнем достатку. З огляду на це, держава по­винна сформувати систему правової допомоги, що надається за рахунок коштів державного бюджету.

Доступності правосуддя сприяє також поінформованість людей про організацію і діяльність судів. До­ступність до правосуддя не виключає також можливості для особи виріши­ти свій спір у позасудовому порядку (наприклад, третейські суди, посеред­ники (медіатори) та ін.).

Принцип незалежності суддів, що передбачає організацію судової влади і судочинства так, щоб запобігти будь-яким спробам чинити тиск на суддів. Для належного виконання функцій судової влади Конституція України (статті 126, 129) надає її носіям спе­ціальні гарантії незалежності, які за­сновані на положеннях міжнародно-правових документів і, насамперед, на Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи щодо незалежності, ефективності та ролі суддів.

Суддівська незалежність є не осо­бистим привілеєм суддів, а засобом за­хисту публічних інтересів, насамперед законних інтересів, прав і свобод лю­дини та громадянина [3, 620-621].

Систему гарантій суддівської неза­лежності, закріплених у чинній Кон­ституції, можна умовно поділити та­ким чином: особиста недоторканність суддів; безстрокове призначення судді на посаду; неможливість неправомір­ного усунення з посади судді та особи­ста безпека суддів та членів їх сімей [3, 614-615].

Конституцією України забороняєть­ся вплив на суддів у будь-який спосіб. Йдеться про всі заходи впливу, які став­лять за мету втручання у діяльність що­до здійснення правосуддя.

Враховуючи зазначені принципи, а також об´єктивні реалії кризового ста­ну у судовій владі, організаційна структура системи судів України мала б виглядати так:

1. Місцеві спеціалізовані суди — це перший, найбільш наближений до лю­дей рівень, які вирішують у першій інстанції цивільні, кримінальні, адмі­ністративні та господарські справи. При цьому місцеві спеціалізовані цивільні та кримінальні суди діють на рівні району чи міста, а місцеві спеціалізовані адміністративні та гос­подарські суди діють у межах області або її частини (така діяльність госпо­дарських судів, зокрема, відповідає ба­гаторічним національним традиціям). З метою забезпечення принципу доступності правосуддя на рівні місце­вих судів необхідно запровадити інститут виборних мирових суддів, які мають бути складовою державної су­дової системи, що розглядатимуть за спрощеною процедурою дрібні ци­вільні та кримінальні справи.

2. Апеляційні спеціалізовані суди (цивільні, кримінальні, адміністратив­ні та господарські) — це другий рівень системи судів, які мають діяти або в межах території однієї області, або в межах частини території однієї облас­ті, або в межах території кількох обла­стей (округу) — залежно від потреб у кожному виді судочинства. Зокрема, враховуючи вже існуючу практику, на рівні області діють апеляційні цивіль­ні та апеляційні кримінальні суди, а на рівні округу — апеляційні адміністра­тивні та апеляційні господарські суди.

3. Вищі спеціалізовані суди (вищий адміністративний, вищий господарсь­кий, вищий кримінальний та вищий цивільний суди) — це третій рівень си­стеми судів, які є судами касаційної інстанції.

4. Верховний Суд України — найви­щий судовий орган у системі судів за­гальної юрисдикції. Окремо хотів би висловитись щодо статусу Верховного Суду України, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2010 р. № 8-рп/2010 у справі № 1-1/2010 (щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судо­вий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції Украї­ни) визнано можливість лише однора­зового касаційного оскарження та перегляду рішення суду.

Вже сам конституційний статус Верховного Суду України (ч. 2 ст. 125) як найвищого судового органу за своїм змістом та й за юридичною логікою передбачає можливість пере­гляду рішень нижчестоящих судів. То­му залишення за Верховним Судом України, про що йдеться сьогодні при підготовці нового проекту закону про судоустрій, лише розгляду скарг за ви­нятковими обставинами несумісне зі статусом Верховного Суду не лише як найвищого судового органу, а й органу правосуддя взагалі. Адже «забезпечен­ня єдності судової практики», як за­уважує професор М. Козюбра, «одна­кового застосування норм права суда­ми можливе насамперед тоді, коли Верховний Суд спрямовуватиме судо­ву практику власними судовими рішеннями» [4]. А професор В. Сіренко у зв´язку з цим також справедливо наголошує, що «відмовлятися від можливості виправити судову помил­ку не тільки нерозумно, а й шкідливо, злочинно. При цьому йдеться не про те, щоб судитися до нескінченності, а про те, щоб мати процесуальні і сис­темні можливості зупинити судове свавілля...» [5]. Який вихід?

Сьогодні у деяких країнах (напри­клад Німеччина) крім апеляційного і касаційного порядку оскарження існує змішана форма оскарження — ревізія, що поєднує риси і апеляції, і касації. За ревізійної форми Верхов­ний Суд не зв´язаний рамками скарги і може перевірити не тільки законність, а й обґрунтованість рішень нижче­стоящих судів. Він може скасувати рішення нижчестоящих судів і ухва­лити своє, як і при апеляції, але може і повернути справу на новий розгляд у нижчестоящий суд, як при касації, і може відкоригувати рішення нижчестоящого суду без його скасування [6].

Цілком поділяю зазначений підхід та вважаю, що саме цим — ревізією су­дових рішень нижчестоящих судів, включаючи і вищі спеціалізовані суди, має займатися Верховний Суд Украї­ни, щоб, як справедливо зауважує В. Сіренко, формула «оскарженню не підлягає» не стала юридичним глухим кутом, якого не можна подолати.

Для того щоб рішення Верховного Суду України не перетворювалися на свавілля, необхідно зв´язати, обмежи­ти можливості Верховного Суду його ж власними рішеннями, надавши їм

 

прецедентний характер. Слід погоди­тися з позицією В. Сіренка, який пи­ше, що «в судовій системі необхідний орган, який забезпечує єдність ро­зуміння і тлумачення законодавства, оцінки фактичних обставин справи. І таким органом може бути тільки Верховний Суд України, який здійс­нює судовий нагляд і контроль за рішеннями нижчестоящих судів, а по суті ревізію судових рішень» [6].

Позбавлення Верховного Суду України можливості спрямовувати су­дову практику власними судовими рішеннями, а громадянам додатково мати право на захист своїх законних прав, свобод та інтересів — помилко­вий і хибний шлях, що в кінцевому підсумку призведе до непоправної шкоди законності та правопорядку в Україні.

Порядок призначення суддів на адміністративні посади в судах

Одним із першочергових завдань у сфері реформування судової системи є також законодавче врегулювання по­рядку призначення суддів на адміні­стративні посади в судах.

Донедавна порядок призначення голів судів та їх заступників визначав­ся ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», згідно з яким го­лова суду, заступник голови суду при­значаються на посаду строком на п´ять років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за по­данням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі ре­комендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суддів).

Разом з тим зазначене положення визнано таким, що не відповідає Кон­ституції України (є неконституцій­ним) згідно з Рішенням Конституцій­ного Суду України від 16 травня 2007 р. № 1-рп/2007.

Після прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення функції щодо призначення голів судів та їх заступників перебрала на себе Рада суддів України, яка від­повідно до свого рішення від 31 трав­ня 2007 р. № 50 постановила, що до врегулювання зазначеного питання в законодавчому порядку вона призна­чає строком на п´ять років на посади та звільняє з цих посад голів вищих спеціалізованих судів — за поданням Голови Верховного Суду України на підставі рекомендації відповідної ра­ди суддів, а інших голів та заступ­ників голів спеціалізованих судів — за спільним поданням Голови Вер­ховного Суду України та голови відповідного вищого спеціалізовано­го суду на підставі рекомендації відповідної ради суддів.

Однак і цей порядок згідно з Рішен­ням Конституційного Суду України від 22 грудня 2009 р. № 34-рп визна­ний неконституційним.

Крім того, згідно з Рішенням Кон­ституційного Суду України від 16 жовтня 2001 р. № 14-рп/2001, в якому вирішувалось питання щодо повноважень Вищої ради юстиції що­до призначення суддів на посади, та­кож розтлумачено, що ст. 131 Консти­туції України визначено вичерпний перелік повноважень Вищої ради юс­тиції, серед яких немає повноважень щодо призначення голів судів.

Таким чином, вже майже три роки в Україні існує проблема відсутності законодавчого врегулювання механіз­му призначення суддів на адміністра­тивні посади в судах.

Механізм призначення суддів на адміністративні посади в судах пови­нен відповідати як нормам Конституції України, так і європейським стандар­там і, зокрема, принципу незалежності суддів. Так, ч. 1 ст. 126 чинної Консти­туції України суддям гарантується не­залежність, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 слід ро­зуміти так: «Незалежність суддів є невід´ємною складовою їхнього стату­су. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів... Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади».

Щодо європейських стандартів, то відповідно до п. З Основних прин­ципів незалежності судових органів, схвалених резолюцією ГА ООН у 1985 р., судді є незалежними як від ви­конавчої та законодавчої влади, так і від вищих посадових осіб судової вла­ди. Крім того, рекомендаціями Коміте­ту Міністрів Ради Європи від 13 жовт­ня 1994 р. № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» та Європейсь­кою хартією про статус суддів від 10 липня 1998 р. також передбачено, що орган, який уповноважений прий­мати рішення щодо кар´єри суддів, по­винен бути незалежним від уряду та адміністративних органів.

Отже, враховуючи зазначене, а та­кож забезпечуючи, поряд з принципом незалежності суддів та судових орга­нів, прозорість та ефективність при призначенні суддів на адміністративні посади в судах, цей порядок, на мою думку, має бути таким:

1. Голова спеціалізованого місце­вого суду, голова та його заступник спеціалізованого апеляційного суду обираються на посаду з числа суддів відповідного суду строком на п´ять ро­ків та звільняються зборами суддів відповідного суду за рекомендацією відповідної ради суддів.

2. Голова вищого спеціалізовано­го суду та його заступники обирають­ся на посаду строком на п´ять років з числа суддів цього суду і звільняються з цих посад Пленумом вищого спеціалізованого суду за рекомен­дацією Ради суддів вищого спеціалізо­ваного суду.

3. Голова Верховного Суду Украї­ни та його заступники обираються на посаду строком на п´ять років з числа суддів цього суду і звільняються з цих посад Пленумом Верховного Суду України за рекомендацією Ради суддів України.

4. Суддя не може обіймати поса­ду голови більше ніж один термін.

5. Перебування судді на адміні­стративній посаді в суді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

6. Звільнення судді з адміністра­тивної посади не припиняє його по­вноважень судді.

Щоб унеможливити вплив голови суду на суддів, необхідно переглянути обсяг його повноважень та звузити їх до суто представницьких.

Зазначений порядок призначення суддів на адміністративні посади в су­дах забезпечив би: реалізацію принци­пу незалежності суду і суддів, єдність судової системи, її стабільну роботу зі здійснення правосуддя та, зрештою, більш ефективний судовий захист конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Порядок добору і кар´єрного просування суддів

Правильно встановлений порядок добору і кар´єрного просування суддів є однією з гарантій незалежності судді, шлях до професіоналізму суддів, а от­же, і забезпечення кожному громадя­нину права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.

Цей порядок передбачає насампе­ред запровадження єдиної системи до­бору і кар´єрного просування суддів, яка має охоплювати всі стадії процесу набуття та підвищення кваліфікації суддів (кар´єрного просування).

Система добору суддів і формуван­ня суддівського корпусу повинна здійснюватися з дотриманням певних європейських і міжнародних стан­дартів, зокрема, прозорості, відкри­тості (запровадження відкритого кон­курсного відбору на посаду судді), складання кандидатами на посаду судді кваліфікаційного іспиту, недопу­щення впливу (або тиску) на форму­вання суддівського корпусу з боку інших державних органів, політичних партій, бізнесових структур тощо. Власне, унеможливлення виникнення неформальних зобов´язань майбут­нього судді перед особами чи органа­ми, що його призначили чи обрали, — свідчення наявності гарантії незалеж­ності судді.

У процедурі добору суддів та їх кар´єрного просування важливо збе­регти один із основних принципів судоустрою, який теж відповідає євро­пейським і міжнародним стандартам та є правовою основою статусу судді у державі — принцип незмінюваності суддів, що означає довічне або без­строкове перебування судді на посаді, а також непереміщення з посади або місця посади без його згоди.

Питання підготовки й підвищення кваліфікації суддів повинні належати виключно до повноважень судової гілки влади, що відповідає висновку Ради Європи щодо проекту Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів» від 20 жовтня 2009 р.

Процес добору кандидатів у судді має розпочинатися та здійснюватися на конкурсних засадах кваліфікацій­ною комісією суддів спеціалізованого суду, яка вивчає біографію та інші ві­домості про кандидата, проводить співбесіду, психологічне тестування та кваліфікаційний іспит і, з урахуван­ням отриманих результатів, дає реко­мендацію на проходження спеціальної річної підготовки (стажування) у суді.

Рішення про рекомендацію особи на посаду судді приймає та ж кваліфі­каційна комісія суддів спеціалізовано­го суду.

Вища рада юстиції після отриман­ня рекомендації кваліфікаційної комісії спеціалізованого суду прово­дить також співбесіду з кандидатом на посаду судді на предмет перевірки його професійних і моральних якос­тей і приймає рішення про внесення подання Президенту України про призначення особи на посаду профе­сійного судді.

При вирішенні питання про при­значення судді на посаду безстроково Вища кваліфікаційна комісія суддів України повинна проводити ретель­ний аналіз усієї діяльності судді за п´ять років його перебування на поса­ді, зокрема, причин скасування прий­нятих ним рішень і скарг на дії судді, а також проводити кваліфікаційний іспит і лише після цього давати свій висновок про обрання Верховною Ра­дою України судді безстроково.

На базі Академії суддів України (яка повинна діяти при Раді суддів України) необхідно забезпечити без­перервну підготовку суддів, а також підвищення кваліфікації як суддів, так і працівників апарату судів, що має безпосередній вплив на рівень профе­сійної підготовки суддівського корпу­су, а отже, і на оперативний та справед­ливий розгляд справ.

Необхідно переглянути і важли­вість та місце кваліфікаційного класу в кар´єрному просуванні суддів. При­своєння кваліфікаційного класу має відбуватися за результатами об´єктив­ного тестування, для чого необхідно розробити систему завдань різного рівня складності.

Для зайняття посади у суді вищого рівня необхідно, щоб суддя здобув відповідний кваліфікаційний клас. Кваліфікаційний клас, від якого зале­жить розмір надбавки до суддівської винагороди, має стати стимулом для суддів постійно підвищувати свій рівень кваліфікації.

Окрім запровадження єдиної сис­теми добору і кар´єрного просування суддів, слід також утворити і єдину си­стему органів, що відповідатимуть за добір суддів та перевірку їхньої кваліфікації, до якої має увійти:

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів (повинна працювати на постійній основі).

2. Кваліфікаційні комісії суддів спеціалізованих судів, які повинні працювати на постійній основі.

3. Вища рада юстиції — вищий орган у системі органів, що відповідає за добір суддів та перевірку їхньої кваліфікації.

Дисциплінарна відповідальність суддів

З метою запобігання дискредитації судової влади через неналежне вико­нання суддею професійного обов´язку необхідно вдосконалити систему дис­циплінарної відповідальності суддів, зокрема: чітко визначити законом підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, пе­релік яких не може бути розширений та неоднозначно тлумачений.

Дисциплінарні повноваження по­винні бути виключені з компетенції кваліфікаційних комісій суддів, оскіль­ки вони прямо не пов´язані з їх ква­ліфікацією. У зв´язку з цим доцільним є створення у системі судоустрою постійно діючої Дисциплінарної пала­ти суддів України, до більшості складу якої мають увійти судді у відставці. За­вданням цього органу має бути здій­снення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів. Дисциплінарне провадження щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду Украї­ни здійснює Вища рада юстиції.

Для забезпечення своєчасної пе­ревірки повідомлень про дії суддів, які містять ознаки дисциплінарного про­ступку, слід запровадити інститут су­дових інспекторів, які призначаються з´їздом суддів України знов-таки з числа суддів у відставці.

Процедура розгляду Дисциплінар­ною палатою та Вищою радою юстиції дисциплінарних справ повинна відбу­ватися на змагальних засадах, а рішен­ня у дисциплінарній справі може бути оскаржене в суді.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Влада в Україні: шляхи до ефективності. — К., 2010.

2. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М., 2002. — С. 297—304.

3. Конституція України : науково-практичний коментар / В. Б. Авер´янов, Ю. М. Грошевий, О. Д. Святоцький, В. Я. Тацій та ін. — X.; 2003.

4. Козюбра М. Судова влада в Україні // Право України. — 2009. — № 12. — С. 53.

5. Сіренко В. Черговий проект закону про судоустрій чи план створення повної корумпованості судової системи // Голос України. — 2009. — 14 берез.

6. Сіренко В. Судова влада : потрібна принципово нова концепція реформування // Голос України. — 2010. — 13 квіт.