До питання про підвищення професійної підготовки суддівських кадрів

КУЗНЄЦОВА Н.

Анотація. У статті розкриваються основні напрями та механізми вдосконалення рівня про­фесійної підготовки суддів в Україні, що, на думку автора, є одним з найважливіших факторів підвищення якості правосуддя в цілому. Автор зазначає, що проблема добору суддів у контексті проведення судової реформи матиме дуже вагоме значення. Особлива увага приділяється ор­ганізації та проведенню спеціальної підготовки осіб, відібраних як кандидатів на посаду судді. Стаття має постановочний характер, у зв´язку з чим порушені автором питання будуть деталь­но проаналізовані в окремих публікаціях.

Ключові слова: судова влада, судова реформа, правосуддя, правозастосування, підготов­ка суддів, юридична освіта, методологія і методика навчального процесу.

Кузнецова Н. С. К вопросу о повышении профессиональной подготовки судейских кадров Аннотация. В статье раскрываются основные направления и механизмы совершенствова­ния уровня профессиональной подготовки судей в Украине, что, по мнению автора, является одним из важнейших факторов повышения качества правосудия в целом. Автор отмечает, что проблема отбора судей в контексте проведения судебной реформы будет иметь очень боль­шое значение. Особое внимание уделяется организации и проведению специальной подго­товки лиц, отобранных в качестве кандидатов на должность судьи. Статья носит постановоч­ный характер, в связи с чем затронутые автором вопросы будут детально проанализированы в отдельных публикациях.

Ключевые слова: судебная власть, судебная реформа, правосудие, правоприменение, подготовка судей, юридическое образование, методология и методика учебного процесса.

Kuznietsova N. Concerning the matter of improving professional qualification of judges Annotation. The articles analyses key directions and mechanisms for enhancing professional qualifications and skills of judges in Ukraine. In the author´s opinion, this is one of the main factors in improving the quality of the administering of justice on the whole. The author states that the issue of selecting judges in the context of the ongoing judicial reform will be of significant importance. A special attention has been paid to arranging and providing professional training to persons nom noted for the position of a judge. The author has only raised the issues, hence they will be dis­cussed in greater detail in separate publications.

Keywords: judiciary, judicial reform, justice, application of law, training for judges, legal edu­cation, methodology and methods for education.

Проблема добору суддів у кон­тексті проведення судової реформи є складною і багатоаспектною. Водночас беззаперечним є те, що від її успішного вирішення безпосередньо залежить якість право­суддя, а якщо подивитися більш ши­роко — у цілому ефективність судової влади. Достатньо пригадати відоме гасло: «Кадри вирішують усе!»

Важливе місце серед складових проблеми формування суддівського корпусу посідає забезпечення належ­ного рівня професійної підготовки судді.

Аналізуючи стан сучасної юридич­ної освіти, можна без будь-яких пере­більшень констатувати, що і сама ви­ща юридична освіта також потребує докорінного реформування. Не зупи­няючись на дослідженні тих змін, які викликані запровадженням основних засад кредитно-модульної системи, зу­мовленої приєднанням України до бо­лонського процесу (це самостійна проблема, яка заслуговує окремої ува­ги), зазначимо лише, що сучасна мето­дологія і методика навчального проце­су зміщують акценти на підвищення ролі самостійної роботи студента, збільшення обсягу практичної підго­товки, орієнтують на «укрупнення» навчального процесу за рахунок кон­солідації невеликих за обсягом спец­курсів з метою зменшення загальної кількості навчальних дисциплін. Такі підходи вимагають, у тому числі від української вищої юридичної школи, творчого осмислення нових завдань і започаткування концептуально но­вих підходів до викладення основних (традиційних) нормативних курсів, форматування проблемних спец­курсів.

Як бачимо, час змін настав і для за­гальної юридичної освіти. А тому дуже важливим є завдання «вписатися» в цей процес реформування із «запитовою позицією» щодо підготовки тієї частини юридичного загалу, яка буде забезпечувати функціонування судо­вої влади. Не викликає жодних сум­нівів, що претендувати на суддівську посаду може лише особа, яка має освітньо-кваліфікаційний рівень «ма­гістр». Однак сьогодні практично кож­ний ВНЗ IV рівня акредитації забез­печує підготовку магістрів за кількома спеціалізаціями (скажімо, Київський національний університет імені Тара­са Шевченка готує магістрів за 8-ма юридичними спеціальностями). До­свід показує, що якісна підготовка сту­дентів магістерського відділення, зо­рієнтованих у подальшому на роботу в суді (і в тому числі безпосередньо на посаді судді), потребує врахування всіх особливостей саме судової діяль­ності в контексті визначення ролі, функцій і завдань судді.

Хоча учасниками процесу є також і прокурори, і адвокати — кожен з них має свою специфічну роль і відповідні повноваження, тому об´єднання в ме­жах однієї спеціалізації в магістратурі таких напрямів як суд, прокуратура, адвокатура не можна визнати до­цільним і виправданим.

На нашу думку, з метою наближен­ня процесу підготовки магістрів спе­ціалізації «правосуддя» («судочин­ство», «судова діяльність» тощо) мож­на запропонувати погоджувати на­вчальні плани (програми навчальних курсів) для магістрів саме цієї спе­ціальності з Вищою кваліфікаційною комісією, якій належить провідна роль у проведенні кваліфікаційних іспитів, а також в інших питаннях, пов´язаних із добором кадрів.

Основною проблемою підготовки фахівця у ВНЗ (і юристи не є винят­ком) залишається недостатній рівень практичної підготовки. Основна увага в навчальному процесі приділяється засвоєнню знань із основних галузей права (слід зазначити, що неконтрольоване «відпочкування» все нових і нових правових масивів у межах пра­вової системи України рік у рік об´єк­тивно збільшує кількість навчальних дисциплін. На жаль, у цьому процесі формування практичних навичок юриста, у тому числі судді, здійс­нюється за «залишковим» принципом.

Тим більше що наш класичний на­вчальний процес більшою мірою зо­рієнтований на передачу інформації правового характеру від викладача до студентів. Щоправда, сьогодні цей процес включає цілу низку інфор­маційних технологій (Інтернет, довід­ково-правові системи тощо).

Однак передача правової інфор­мації та формування практичних на­вичок юриста (у нашому контексті — судді) не тільки не тотожні завдання, вони є різноплощинними.

У західних університетах, особливо в країнах англо-саксонського права, ця проблема вирішується шляхом орієнтації при вивченні окремих пра­вових інституцій на конкретні судові справи. У примітивно спрощеному ви­гляді в наших ВНЗ це завдання нама­гаються реалізувати через практику­ми, на яких вирішуються навчальні завдання. Але навіть таких форм на­буття практичних навичок недостат­ньо. Навряд чи необхідна якась додат­кова аргументація, що саме практики застосування чинного законодавства бракує випускникам ВНЗ. Що ж сто­сується майбутніх працівників суду, зокрема в перспективі суддів, то правозастосування становить основу судової діяльності. З огляду на наведе­не, навчальні плани і програми мають бути істотно змінені на користь збіль­шення навчального часу, відведеного для набуття практичних навичок, а та­кож внесення значних коректив у саму ідеологію і методику проведення практикумів або інших форм практич­них занять.

Підсумовуючи, можна констатува­ти, що у сфері підготовки магістрів за спеціалізацією «Правосуддя» на­вчальний процес (його організація, зміст навчальних планів та програм)

повинен бути наповнений такими формами, щоб у кінцевому рахунку випускник був готовий виконувати всі види виробничих завдань, що випли­вають із особливостей судової діяль­ності.

Принагідно слід зазначити, що підготовка магістрів спеціальності «Правосуддя» може здійснюватися за умови погодження навчальних про­грам і відповідних планів з Вищою кваліфікаційною комісією (або іншим органом, уповноваженим вирішувати це питання). На нашу думку, далеко не кожен ВНЗ в Україні сьогодні має ре­альні можливості (організаційні, інте­лектуальні, методичні) для якісної підготовки кадрів для забезпечення функціонування судової системи. Водночас і штучно обмежувати коло навчальних закладів, які долучаються до цього процесу, навряд чи доцільно. З метою забезпечення прозорості про­цедури вибору ВНЗ, які готують магістрів за спеціалізацією «Право­суддя», доцільно використовувати ме­ханізм проведення конкурсу.

Все наведене характеризує «первіс­ну» юридичну підготовку суддів у межах загальної юридичної освіти.

Однак цей «юридичний фунда­мент» має постійно добудовуватися у процесі здійснення практичної діяль­ності судді. Оскільки динаміка роз­витку чинного законодавства України є надзвичайно високою, виникає об´єктивна потреба як постійного моніторингу змін до законодавства, так і з´ясування змісту новел (змін).

Безумовно важливою для кожного судді є також орієнтація в судовій практиці.

Рівень завантаженості суддів по­точною правозастосовною роботою є настільки високим, що можливість ґрунтовно відстежувати процес роз­витку чинного законодавства навіть за окремими напрямами виглядає доволі ілюзорною. Підтримання належного професійного рівня суддів повинно мати системний характер і бути орга­нізованим у встановленому порядку.

Вважаємо, що таким єдиним, який може забезпечити систему перепідго­товки суддів, а також постійну мож­ливість оперативно одержати необхід­ну допомогу в адаптації його знань до реального стану чинного законодав­ства, має стати Академія суддів Ук­раїни. Залишаючи поза розглядом статті питання про підпорядкування та особливості організації інституції, зупинимося лише на основних напря­мах її діяльності, спрямованої на підтримання належного професійного рівня суддів.

Зважаючи на необхідність постій­ної ревізії знань як у сфері правового масиву, так і практики його застосу­вання кожен суддя не тільки має пра­во, а й зобов´язаний щонайменше один раз на 3-5 років пройти перепідготов­ку впродовж 3-6 місяців із звільнен­ням від основної роботи з метою поточного підвищення рівня своєї правової підготовки. До цього процесу мають залучатися найбільш квалі­фіковані працівники, які за спеціаль­ними програмами повинні донести до суддів у концентрованому вигляді інформацію про зміни у законодав­стві, особливості його застосування. При цьому слухачі мають бути зазда­легідь забезпечені необхідними мето­дичними матеріалами як на паперових носіях, так і в електронному вигляді.

Такий курс перепідготовки має завершуватися відповідним компле­ксним іспитом із застосуванням тесто­вих завдань. Доцільно було б такий іспит проводити за участю членів кваліфікаційної комісії.

Як зазначалося, процес перепідго­товки повинен бути системним, а відтак, крім ґрунтовного періодичного підвищення кваліфікації Академія суддів могла б організувати «адап­таційні» курси для суддів, пов´язані з внесенням змін до чинного законодав­ства. Тривалість таких курсів залежно від обсягу і складності матеріалу мог­ла б становити 1-2 тижні. Така додат­кова підготовка могла б також допов­нюватися регулярними курсами за основними напрямами судової прак­тики, особливо у тих випадках, коли вищі судові органи проводять узагаль­нення практики або в разі прийняття відповідної постанови Пленуму Вер­ховного Суду України. Досить ефек­тивним засобом для підвищення ква­ліфікації суддів є і проведення впро­довж 2-5 днів семінарів із окремих проблем застосування законодавства. Організація і методичне забезпечення таких курсів і семінарів мають стати основою діяльності Академії суддів України. Саме поєднання можливос­тей загальної вищої юридичної освіти і спеціалізованого підвищення квалі­фікації суддів здатне забезпечити ви­сокий рівень ефективності процесу підготовки в подальшому їх профе­сійних знань у робочому стані.

Особливої уваги потребує органі­зація і проведення спеціальної підго­товки осіб, відібраних як кандидатів на посаду судді, яка повинна обов´яз­ково поєднуватися із стажуванням у суді. Така спеціальна підготовка, зок­рема, має включати насамперед систе­му практикумів, ділових ігор тощо, з метою відпрацювання навичок веден­ня судового процесу, підготовки про­цесуальних документів, організації ро­боти судді. Говорячи про такі напрями діяльності Академії суддів України, слід мати на увазі, що вони потребу­ють відповідного кадрового і методич­ного забезпечення.  Передовсім до роботи в Академії бажано залучати до­свідчених фахівців у певних галузях права, якими можуть бути зокрема і провідні вчені ВНЗ та інших наукових установ. Однак ядро викладацького складу має формуватися з числа ви­кладачів Академії. Слід зазначити, що на цей час чимало суддів мають науко­вий ступінь докторів та кандидатів юридичних наук, мають великий практичний досвід і, безумовно, необ­хідно повною мірою використати цей могутній потенціал. Особливо слід сказати про суддів, які пішли у відставку. їх знання і досвід можуть дати значний ефект при проведенні практикумів, тренінгів, ділових ігор тощо.

Хто краще, ніж людина, за плечима якої десятки років суддівської роботи, може передати свій досвід молоді, роз­повісти про практичні ускладнення, які щоденно виникають у суддівських буднях?

Мабуть, не зайвими були б і кон­сультації психологів, професійна допо­мога яких інколи конче потрібна у складних лабіринтах судового процесу.

На нашу думку, питання про про­фесійний рівень знань суддів, його формування та постійне підтримання безпідставно обходиться увагою в на­ших дослідженнях та публікаціях. Во­но потребує широкого обговорення насамперед у колі осіб, які причетні до його вирішення, — суддів, педагогів, організаторів освіти та інших.

Безумовно, його системне та ком­плексне вирішення пов´язане з необ­хідністю фінансових витрат.

Але дешеве правосуддя дуже доро­го обходиться — для громадян, для держави, для суспільства. Так і прига­дується прислів´я про безкоштовний сир... з мишоловки.