Основні засади судової реформи

ОПРИШКО В.

Анотація. У статті розглядається зміст та взаємозв´язок судової реформи з парла­ментською, адміністративною та муніципальною. Особлива увага приділяється питанням основних засад (принципів) судової реформи, дається їх перелік. Наголошується на тому, що загальні засади судової реформи повинні випливати із засад державно-правової реформи. У разі потреби ті чи інші засади агрументуються не лише теоретичними міркуваннями, а й матеріалами практики.

Ключові слова: державно-правова реформа, судова реформа, державні засади (принципи), судочинство.

Опрышко В. Ф. Основные принципы судебной реформы

Аннотация. В статье рассматривается содержание и взаимосвязь судебной реформы с парламентской, административной и муниципальной. Особое внимание уделяется вопросам основополагающих баз (принципов) судебной реформы, дается их перечень. Подчеркивается, что общие принципы судебной реформы должны следовать на основании государственно-пра­вовой реформы. По мере необходимости те или иные принципы агрументируются не только теоретическими рассуждениями, но и материалами практики.

Ключевые слова: государственно-правовая реформа, судебная реформа, государствен­ные основы (принципы), судопроизводство.

Opryshko V. Basic Principles of Judicial Reform

Annotation. The article contains an examination of content and interconnection of judicial reform with parliamentary, administrative and municipal transformation. The special attention is paid to questions of fundamental bases (principles) of judicial reform; the list of those is given. It is underlined that general principles of judicial reform must follow on the basis of governance and law system ref­ormation. As necessary one or another principle are argued with not only theoretical reasoning but also materials of practice.

Key words: governance and law system reform, judicial reform, state bases (principles), legal proceeding.

Сьогодні важко знайти хоча б од­ну державу в світі, яка б не на­магалась вдосконалювати свою діяльність з реалізації відповідних функцій. Однією із форм такого вдос­коналення є реформування державної діяльності у відповідних її напрямах. Після проголошення незалежності України, прийняття її Конституції теж виникли проблеми, пов´язані з удосконаленням та реорганізацією органів державної влади як законо­давчої, виконавчої та судової. Чітко це розуміючи, ще в 1997 р. Інститутом законодавства Верховної Ради Ук­раїни була розроблена і обговорена на Всеукраїнській конференції загальна Концепція державно-правової рефор­ми та її основні напрями, а саме: пар­ламентська, адміністративна, судова та муніципальна реформи [1]. Були вироблені основні засади її здійснен­ня та відповідні рекомендації. Напри­клад, по адміністративній реформі була створена в державі спеціальна комісія, яку певний час очолював пер­ший Президент України Л. Кравчук. У Верховній Раді була проведена міжнародна науково-практична кон­ференція щодо проблем парламент­ської реформи за участю керівництва Верховної Ради, народних депутатів, науковців,   практичних   представників, органів інших гілок державної влади [2].

Була розроблена і концепція судо­во-правової реформи. Але не вистачи­ло політичної волі керівників держа­ви, окремих її органів щодо втілення задумів у життя. Ускладнювались соціально-політичні ситуації в дер­жаві та були інші причини, внаслідок яких плани реформування зависли, як кажуть, у повітрі, внаслідок цього сьо­годні державний механізм працює не ефективно, спостерігається протисто­яння не лише серед керівників держа­ви, а серед відповідних її органів. Зміни в керівництві держави (прези­дентів, особливо урядів), призводили в багатьох випадках до необґрунтованих кадрових змін. Оцінкою діяль­ності державного службовця були не його фахові, практичні та оргінізаційні здібності, а належність до відпо­відних партій, які сьогодні в багатьох випадках уособлюють якості промис­лово-фінансових угруповань, для ба­гатьох з яких на першому плані стоять не державні, суспільні інтереси, а власні.

І знову змінилась влада, яку сьо­годні уособлює в основному Партія регіонів. Слід зазначити, що нею вже зроблено ряд кроків, які через об´єк­тивні та суб´єктивні причини не завжди оцінюються позитивно з боку представників інших політичних партій, громадян України. Водночас не можна відмітити її намагання дещо поліпшити ситуацію в державі в окре­мих напрямах її діяльності. Одним із перших кардинальних кроків у цій об­ласті є поліпшення справ у такій важ­ливій сфері, як судова діяльність. Я не думаю, що є потреба сьогодні говори­ти про роль судів, окремих суддів у зміцненні законності, захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства чи держави. Про це над­звичайно багато вже написано, сказа­но у ЗМІ, на різних зібраннях (конфе­ренціях, нарадах, сімпозіумах тощо). Не можна не вітати намагання Прези­дента України В. Януковича здійснити судову реформу в Україні. У зв´язку з цим своїм Указом він створив робочу групу з питань судової реформи, до якої входять представники наукових кіл, працівники державного апарату та інші практики. Досить представлені в цій групі й як колишні, так і нинішні працівники органів судової влади. Робочу групу очолює міністр юстиції О. Лавринович. Пройшло вже кілька засідань цієї робочої групи. Були гострі дискусії стосовно структури су­дової системи, меж повноважень судів загальної юрисдикції, спеціалізованих судів, місця апеляційних та ка­саційних інстанцій, порядку форму­вання судівського корпусу, ролі тих чи інших органів у здійсненні судової ре­форми тощо. Запропоновано не мало важливих і цікавих пропозицій щодо вдосконалення судової діяльності в нашій державі. Окреслено ряд про­блем, які повинні бути вирішені у про­цесі судової реформи.

Однією з таких проблем є проблема основних засад, основних принципів здійснення реформування у судовій сфері. Як нам здається, судова рефор­ма має ґрунтуватися насамперед на за­гальних принципах реформування державної діяльності в цілому. Це зу­мовлено тим, що в Україні функціонує єдина державна влада, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійс­нюється на засадах її поділу на вико­навчу, законодавчу і судову. Це вима­гає і вироблення перш за все єдиних принципів державного реформування. Як сказав свого часу один із відомих класиків, той, хто береться за окремі питання, попередньо не вивчивши за­гальне, буде постійно натикатися на загальні питання. Таким чином, не можна сьогодні реформувати судову владу без урахування загальних прин­ципів реформування в інших напрямах здійснення державної влади. Безпе­речно потрібно віддзеркалювати й особливості основних засад здійснення не лише судової, а й парламентської, адміністративної та муніципальної (реформи самоврядування) реформ.

Якщо вести мову про загальні заса­ди (принципи) судової реформи, то їх зміст зводиться до такого.

Судова реформа України повинна здійснюватись у системному взаємо­зв´язку з парламентською, адміні­стративною та муніципальною ре­формами, що зумовлюється єдністю системи державної влади.

Хіба можна, наприклад, сьогодні успішно здійснювати судову реформу без її законодавчого забезпечення, яке здійснюється з боку Верховної Ради України, ефективної діяльності Кабі­нету Міністрів України, ряду відпо­відних міністерств та відомств (напри­клад, Міністерства юстиції, Міністер­ства фінансів, Державної судової адміністрації та інших органів вико­навчої влади), органів місцевого само­врядування та місцевих державних адміністрацій (наприклад, при вирі­шенні питань, пов´язаних із наданням приміщень для розміщення судових установ).

Судова реформа повинна бути спрямована на забезпечення консти­туційної незалежності суддів та орга­нів судової влади, від інших органів державної влади та їх посадових осіб, як однієї з основних ознак пра­вової держави. Вплив на суддів у будь-який спосіб, як зазначається у ст. 126 Конституції України, заборо­няється. Проте практика нашого жит­тя свідчить, що є чимало прикладів впливу з боку окремих посадових осіб, органів державної влади на окремих суддів, а інколи і на суди. Навіть Кон­ституційний Суд України (КСУ) різних складів у своїй практиці прий­мав рішення, які піддавались гострій критиці з боку вчених і практиків що­до їх конституційності. Згадується не­давній виступ на 5-му каналі україн­ського телебачення доктора юридич­них наук, члена-кореспондента НАН України В. Шаповала, який навів до­статні аргументи щодо невідповідно­сті рішення КСУ Конституції України з приводу формування парламент­ської коаліції за участю окремих на­родних депутатів України.

Не забувається прийняте в недав­ньому минулому і рішення КСУ щодо обрання Президента на три строки, в той час, коли ст. 103 Конституції України чітко зазначає, що особа не може бути обрана на посаду Прези­дента більше ніж два строки підряд. Як не дивно, але навіть деякі наукові установи, на жаль, підтримали подібне рішення і намагались його відповід­ним чином обґрунтувати.

Суди є рівноправною і важливою складовою конституційного механіз­му державної влади. Це теж випливає з ознак правової держави, яку ми вибудовуємо, керуючись ст. 1 Кон­ституції України. Керуючись цим, ні

Верховна Рада, ні Президент, ні Кабі­нет Міністрів не повинні впливати на суди, окремих суддів, порушувати цей принцип. Однак ми маємо чимало нега­тивних фактів, що систематично висвітлюються у ЗМІ щодо порушень цього принципу. Не можна користува­тися у цьому випадку нікчемним висло­вом «правий той, у кого більше прав».

Судова реформа повинна здійсню­ватися на основі відповідних поло­жень Конституції України та чинних законодавчих актів. У цьому випадку слід чітко дотримуватись ст. 125 Кон­ституції України, яка вказує на те, що система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації, а найви­щим органом є Верховний Суд Украї­ни. Вищими ж судовими органами спеціалізованих судів є відповідні спеціалізовані суди, відповідно до за­кону діють апеляційні та місцеві суди. Цілком зрозуміло, що будь-яка зміна системи судів, перш ніж її здійснюва­ти, вимагає внесення відповідних змін до самої Конституції.

У процесі здійснення судової ре­форми особливу увагу слід звернути на ч. 4 ст. 124 Конституції України в якій зазначено, що народ безпосеред­ньо бере участь у здійсненні правосуд­дя через народних засідателей та при­сяжних. Сплило майже 14 років після прийняття Основного Закону, але по­ки що цей інститут демократичного розвитку судової діяльності працює недосконало. На нашу думку, має стати одним із принципів судової реформи розумне поєднання держав­них та самоврядних засад у здій­сненні правосуддя, які в умовах де­мократизації повинні знаходити свій подальший розвиток.

Законодавство про судову діяль­ність повинно бути чітким, зрозумі­лим, однозначним за своїм тлумачен­ням, без наявності правових колізій.

Недосконалість закону нерідко вико­ристовується для винесення незакон­них рішень, що порушують не лише права і свободи громадян, а негативно в цілому впливають на життя суспіль­ства, діяльність держави, наприклад, згідно із Законом України «Про статус захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи», для таких осіб передбачено близько 50 видів послуг, компен­саційних виплат, доплат і допомоги. Проте питання соціального захисту, належного забезпечення прав «чорно­бильців» є одним із найболючіших. Насамперед йдеться про неузгодже­ність зазначеного Закону та відповід­ної постанови Кабінету Міністрів, якою значно занижені рівні виплат «чорнобильцям», оскільки фінансу­вання згідно із Законом значно пере­вищує можливості державного фінан­сування. Це дає законні підстави «чор­нобильцям» звертатись до судів із скаргами щодо виплати недотриманих сум. Зрештою, це суперечить консти­туційним положенням. Адже відпо­відно до ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це мо­ва йде про закони, а що вже говорити про підзаконні та нормативно-правові акти, якими є постанови уряду? Адже Кабінет Міністрів України у своїй діяльності має керуватися як Консти­туцією, так і законами України, що пе­редбачено ст. 113 Основного Закону України. Це лише у нашій державі може бути, щоб урядова постанова ігнорувала як конституційні вимоги, так і закони. У зв´язку з цим нині пода­но до судів майже 90 тис. позовів, а з них 67 тис. позовів — лише із Жито­мирської області на суму 735 млн грн. Накладено 19 арештів на рахунки підрозділів управлінь соціального за­хисту і праці на суму 26 млн грн. З кожним роком збільшується стяг­нення коштів у примусовому порядку. Якщо у 2005-2007 рр. лише в Жито­мирській області було стягнуто 7,9 млн грн, то вже у 2008 р. — 21,8 млн грн. Унаслідок цього управління пра­цею та соціального захисту на місцях стали заручниками складної ситуації. Це призвело до того, що робота деяких управлінь повністю паралізована в ча­стині здійснення виплат постраждалим громадянам, оскільки вже сьо­годні сума арештів значно перевищує їх річні кошторисні призначення. Про таку абсурдну ситуацію велась мова на парламентських слуханнях щодо по­долання наслідків Чорнобильської катастрофи у квітні 2009 р. Але й до цього часу ситуацію не виправлено. Сподіваємось, що новий уряд України зверне увагу на цю проблему

А скільки ведеться нині дискусій щодо необхідності узгодження норм ЦК та ГК України, які суперечать одне одному, що веде до ускладнення їх за­стосування на практиці?

Законність, неупередженість і справедливість — основа діяльності суддівського корпусу. Нині в Україні 9 тис. суддів, з яких 6,5 тис. працюють у загальних судах, а адміністративних та господарських судах — відповідно 1 171 і 1 119. Саме вони покликані за­безпечити законність, неупередже­ність, справедливість. Не можна не погодитись із заступником Голови Ко­мітету Верховної Ради України з пи­тань правосуддя О. Шустік, що лише комплексна реформа зробить судову систему простою, чіткою, прозорою та забезпечить справжнє судочинство — доступне, якісне, оперативне, менш витратне для громадян. Сьогодні ж громадянин, як справедливо зазначає вона, може роками ходити по судах і фактично не бути допущений до пра­восуддя через формувальні процедури та існування судів різних юрисдикцій. Судді відмовляють у прийнятті заяви з причини непідсудності справи — за­гальний місцевий суд вважає, що спір має розглядати окружний адміністра­тивний, який відсилає до господарсь­кого суду. Останній у свою чергу по­вертає справу до загального чи адмі­ністративного суду. У результаті тако­го довготривалого ходіння по колу люди впадають у відчай та зневіру, повністю розчаровуються в судах, оскільки не можуть захистити свої права [3]. Тому з метою усунення па­ралелізму і дублювання в органах су­дової системи реформа повинна здійснюватись на основі чітко роз­поділених функцій та повноважень між органами судової влади, а також інших державних органів, громад­ських формувань, повноваження яких мають пряме відношення до су­дової діяльності.

Прийняття несправедливих рішень — причина того, що Україна є однією з країн, громадяни якої найчастіше звертаються до послуг Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. За останніми даними, на розгляді в Стра­сбурзі перебувають 8 тис. заяв від ук­раїнських позивачів, і майже кожна десята скарга до Європейського суду надходить саме від українських пози­вачів. Найпоширенішою скаргою ук­раїнців є порушення права на справед­ливий судовий розгляд.

Абсолютна більшість позовів про державу, яка не може забезпечити захист їх прав, виграють наші грома­дяни. Це зумовило необхідність прий­няття в Україні спеціального Закону «Про виконання рішень та застосуван­ня практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р.

А скільки наших громадян без­підставно були притягнуті до кримі­нальної відповідальності та відбува­ють або відбували це покарання у ви­правно-трудових колоніях? Достатньо лише згадати приклад із убивством те­лежурналіста Александрова, справу якого розглядав Донецький обласний суд, який безпідставно притягнув до кримінальної відповідальності без­винного громадянина Вердюка.

Законодавство про судоустрій та судочинство має бути необхідною мірою гармонізовано з європейським та міжнародним правом. Адже Украї­на, її громадяни, юридичні особи не рідко звертаються до послуг як пози­вачі або відповідачі у міжнародних су­дах (наприклад розгляд справи в Міжнародному суді в Гаазі щодо ост­рова Зміїного) та арбітражів при вирішенні тих чи інших питань. Украї­на є учасником ряду двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод у цій сфері. Вона, як відомо, робить ряд кроків по шляху до Європейського Союзу, де діє єдине законодавство і єдине судочинство. Відповідно до по­ложення Лісабонського договору у Євросоюзі буде функціонувати Суд Правосуддя ЄС, який охоплюватиме Суд Справедливості, Загальний Суд та спеціалізовані суди. Щодо Європейсь­кого суду з прав людини, то вже прий­нятий Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європей­ського суду з прав людини». Ми вже нині маємо здійснювати і ряд інших заходів, пов´язаних із гармонізацією законодавства у зазначеній сфері.

Підготовка суддівських кадрів по­винна враховувати основні положен­ня судової реформи України.

При доборі кадрів до судових орга­нів необхідно враховувати їх фахові, ділові та моральні якості, які повинні бути закладені у відповідних освіт­ньо-професійних програмах підго­товки кандидатів у суді. Не дивля­чись на значну кількість юристів, яка випускається у ВНЗ України, на нашу думку, ще мало уваги приділяється спеціальній підготовці кадрів для су­дових органів, особливо для спеціалі­зованих судів і на це повинна відпо­відним чином реагувати вища школа. Розуміючи це, на юридичному факультеті Київського національного економічного університету імені Ва­дима Гетьмана за зверненням керів­ництва Вищого господарського суду України розпочата з 2010 р. підготовка юристів за новою магістерською про­грамою «Господарське судочинство». Як нам здається, набуття не лише юридичних, а й економічних знань в рамках цієї програми сприятиме більш якісній підготовці фахівців для потреб господарських судів нашої дер­жави.

Наукове забезпечення розробки і здійснення судової реформи України є гарантією її ефективності. Як нам здається, вченим Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, НАПрН України, юридичних ВНЗ та факультетів, слід зосередити увагу на проблемах не лише розробки, а й подальшого здійснення реформу­вання судоустрою та судочинства.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.    Державно-правова реформа в Україні : матеріали наук.-практ. конф. (листопад, 1997 р.) / ред-кол. : В. Ф. Опришко та ін. — К., 1997. — 420 с.

2.    Парламентаризм в Україні: теорія і практика / редкол.: С. Г. Гавриш, В. Ф. Опришко (співголо-ви)таін. - К., 2001. - 660 с.

3.    Шустік О. Найоптимальнішою для України є триланкова судова система // Юридичний вісник України. - 2010.-№ 18. - С. 5.