загрузка...

Посередництво на страховому ринку України

РЄЗНІКОВА В.

Анотація. Стаття присвячена дослідженню страхового посередництва як самостійного пра­вового інституту. Охарактеризовано поняття та види страхових посередників. Розкрито особ­ливості здійснення посередницької діяльності на страховому ринку України.

Ключові слова: посередництво, страховий ринок, страховий посередник, страховий брокер, перестраховий брокер, страховий агент.

Резникова В. В. Посредничество на страховом рынке Украины

Аннотация. Статья посвящена исследованию страхового посредничества как самостоя­тельного правового института. Охарактеризованы понятие и виды страховых посредников. Раскрыты особенности осуществления посреднической деятельности на страховом рынке Украины.

Ключевые слова: посредничество, страховой рынок, страховой посредник, страховой бро­кер, перестраховой брокер, страховой агент.

Reznikova V. Mediation in Ukrainian insurance market

Annotation. This article is devoted to investigation of insurance mediation as independent legal institution. The concept is being characterized here as well as kinds of insurance mediators. Specifics of realization of insurance activity in Ukrainian insurance market are described in this article.

Key words: mediation, insurance market, insurance mediator, insurance broker, reinsurance broker, insurance agent.

Поняття «страховий ринок» по­єднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме: «ринок» та «страхування». Під ринком розу­міють, як правило, певні економічні відносини купівлі-продажу, а також систему інститутів, які організовують відносини обміну. Під страхуванням як економічною категорією розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації страхового захис­ту за рахунок створення і використан­ня страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабі­лізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприєм­ницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів [1, 96-98], чи економічні відносини, в яких бере участь мінімум дві сторони, одна з яких — це страхова організація, тобто страхувальник, який приймає умови страхування, а друга — фізична або юридичні особа, тобто страховик [2, 77].

Страхуванню властиві певні специ­фічні ознаки, які характеризують його як економічну категорію: наявність страхового ризику як ймовірності та можливості настання страхового ви­падку, здатного завдати матеріального збитку; задоволення об´єктивної по­треби фізичних та юридичних осіб у покритті можливого збитку; повер­нення страхових платежів, мобілізова­них до страхового фонду, у формі страхових відшкодувань. Роль страху­вання полягає у забезпеченні безпе­рервності, безперебійності та збалан­сованості суспільного відтворення. Кінцевим результатом страхування є: забезпечення соціальної та економіч­ної стабільності в суспільстві за раху­нок повного та своєчасного відшкоду­вання збитків; залучення тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій. Роль страхування в си­стемі суспільного відтворення перед­бачає наявність сфери страхових по­слуг, яка відповідає типу економічного розвитку держави.

Окремі аспекти теоретико-методологічного обґрунтування сутності страхування і страхового ринку роз­глядаються у працях таких західних фахівців, як В. Берг, А. Вагнер, Дж. Глаубер, С. Маккі, В. Нордхаус, К. Пфайффер, М. Ротшильд, У. Хаа-сен, Р. Холлі, П. Шиміковський та ін. Вагомий внесок у дослідження теоре­тичних засад страхової діяльності зро­били такі вчені України і ближнього зарубіжжя, як В. Базилевич, К. Воб-лий, Н. Грищенко, О. Заруба, О. Зу­бець, В. Корнєєв, С. Осадець, А. Руденко, К. Турбіна, Т. Федорова, В. Ша-хов, С. Янова та ін. Проте й досі немає досліджень страхового посередництва як самостійного правового інституту.

Метою цієї статті є висвітлення особливостей здійснення посеред­ницької діяльності на страховому рин­ку України.

Страховий ринок — це сфера еко­номічних (господарських) відносин, у процесі яких формується попит і про­позиція на страхові послуги та здійс­нюється їхнє надання. Іноді під цим поняттям розуміють усі форми надан­ня страхового захисту. Страховий ри­нок визначається подекуди і як сфера грошових відносин, є об´єктом купівлі-продажу, є специфічним товаром — страховою послугою. Існує також дум­ка, що під страховим ринком слід ро­зуміти сукупність його суб´єктів і страхових послуг, які є предметом на­дання (купівлі-продажу). Страховий ринок визначається і як особлива, со­ціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок можна роз­глядати також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забез­печення страхового захисту суспіль­ства, як сукупність страхових органі­зацій, які беруть участь у наданні від­повідних (страхових) послуг.

Спираючись на зазначені поняття, сформулюємо основні підходи до ви­значення страхового ринку: 1) це сфе­ра економічних відносин, де об´єктом купівлі-продажу є страховий захист; 2) це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу з формування та використання страхо­вого фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-про­дажу страхових продуктів; 3) це сукуп­ність страховиків, страхувальників, страхових посередників, що беруть участь у реалізації відповідних послуг; 4) це середовище, в якому функціону­ють страхові компанії; 5) це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.

На практиці страховий ринок — це складна інтегрована система, яка охоплює різноманітні структурні лан­ки [3, 42]. Так, у структурі страхового ринку виокремлюють ринок страхови­ка, ринок страхувальника, ринок стра­хового посередництва. Це зумов­люється тим, що одним із стратегічних завдань страхового ринку є створення високоякісної мережі розповсюджен­ня страхових послуг через професій­них страхових посередників.

Страховий ринок є досить склад­ним явищем, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє ото­чення. Його внутрішня будова, з одно­го боку, представлена суб´єктами стра­хового ринку, з другого — страховими продуктами, що реалізуються. Зо­внішнє оточення представлено ланка­ми фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв´язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова стра­хового ринку за суб´єктами страхових відносин представлена трьома основ­ними секторами: перший сектор - уповноважений орган державного на­гляду за страховою діяльністю; другий сектор — структурні елементи страхо­вого ринку — страховики, страхуваль­ники, об´єднання страховиків; третій сектор — елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники. Отже, третій сектор страхового ринку представлений елементами інфраструктури, до складу якої входять посе­редники на страховому ринку. Останні традиційно поділяються на три групи.

1. Прямі посередники — страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; пере­страхові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потре­бу у перестрахуванні як перестраху­вальник.

2. Непрямі посередники — ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр), та ті, що оці­нюють страхові збитки (аварійний ко­місар, аджастер, диспашер).

Андеррайтер — діє від імені страхо­вика та має право брати на страхуван­ня запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхово­го права. Визначається андеррайтер і як особа, відповідальна за укладення страхувальних (перестрахувальних) угод і формування портфеля страхо­вих зобов´язань згідно з нормами стра­хового права та економічною доціль­ністю. Призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андер­райтера від раніше взятих ризиків.

Сюрвеєр — експерт, інспектор чи агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на оцінку, за­страхованого майна (суден, вантажів тощо) і робить висновок щодо його стану, ступеня пошкодження, розміру завданих збитків унаслідок настання страхового випадку, визначає ймовір­ність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар — особа, яка з´ясовує та встановлює причини на­стання страхового випадку, визначає характер та розмір збитків. На підставі проведеного дослідження аварійний комісар складає аварійний сертифікат. Аварійний сертифікат — це документ, в якому зазначають обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди. У ньому зазначають достовірні дані, які підтверджують об´єктивну інформацію про обставини і причини настання страхового випадку, розмір заподіяної шкоди.

Аджастер — діє від імені страхови­ка при вирішенні та врегулюванні за­явлених претензій страхувальників.

Диспашер — спеціаліст з розрахун­ків збитків за наслідками аварій та розподілу загальних збитків від аварії між її учасниками. Диспашер — спе­ціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

3. Нестрахові посередники — вико­нують роботу інших напрямів, нада­ють консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, ауди­торські, нотаріальні, біржові та інші послуги. Водночас видається правиль­ним визнати дійсними посередниками на страховому ринку лише прямих по­середників (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), оскільки саме ця група суб´єктів гос­подарювання здійснює посередницьку діяльність як основний (а для страхо­вого брокера — виключний) вид гос­подарської діяльності, в той час як не­прямих та нестрахових посередників можна віднести до когорти посеред­ників на страховому ринку лише зі значним ступенем умовності, оскільки їхня основна господарська діяльність не є безпосереднім страховим посеред­ництвом та не перебуває у прямому зв´язку зі страховим посередництвом.

Посередницька діяльність на стра­ховому ринку є різновидом страхової діяльності, а остання, у свою чергу, — це врегульована нормами права госпо­дарська діяльність страхової організа­ції, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі обов´язкової реєстрації, проведеної уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяль­ністю (для страхових (перестрахових) брокерів) або без такої (для страхових агентів). Предметом страхової діяль­ності є страхова послуга та/або стра­ховий продукт. В економічній та юри­дичній літературі широко використо­вуються обидва ці терміни як рівно­значні, часто замінюють один одного. А це, як зазначає М. Александрова, призводить до таких негативних моментів: 1) коли мова йде про реалі­зацію страхових продуктів, то скла­дається враження про існування особ­ливого товару, хоча страхування як економіко-правова категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів; 2) за допомогою страхування реалізується страховий захист, не тільки мобілізований у стра­ховому фонді, айв інших фондах страховика [1, 108-109]. Тому пропо­нується, як більш коректне, викорис­тання терміна «страховий продукт» при вказівці конкретного виду страху­вання. А термін «страхова послуга», як зазначається, є дещо ширшим, містить значний спектр інших операцій, пов´язаних зі страхуванням, таких як: результати роботи професійних оці­нювачів страхового ринку та страхово­го збитку, інформацію про ймовірність настання страхового випадку та мас­штабність імовірних ризиків та збит­ків тощо. Хоча існують й інші підходи щодо визначення зазначених термінів, що фактично їх ототожнюють. На на­шу думку, страхова послуга є специ­фічним товаром, що пропонується до реалізації на страховому ринку. Як і будь-який інший товар, вона має спо­живчу і мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпе­чення страхового захисту (страхового покриття). Мінова вартість — це ціна страхової послуги, яка виражається у страховому тарифі, а потім — у страхо­вому внеску. Купівля-продаж страхо­вої послуги оформлюється договором страхування. Перелік видів страхуван­ня, якими може скористатися страху­вальник, становить асортимент стра­хового ринку.

Суб´єктами страхових правовідно­син є страховик, страхувальник, за­страхована особа, вигодонабувач, страхові посередники (страхові броке­ри, перестрахові брокери, страхові агенти) та страхові об´єднання. Кожен з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації еко­номічних інтересів. Розвинений стра­ховий ринок містить, як правило, такі категорії продавців страхових послуг: страховиків, що безпосередньо укла­дають договори страхування; страхо­виків, що займаються перестрахуван­ням; посередників між страхувальни­ками та страховиками; різні об´єднан­ня страховиків, які утворюються з конкретною метою.

Таким чином, страхова діяльність в Україні провадиться за участю страхо­вих посередників. Оскільки страхові послуги здебільшого реалізуються в один із таких способів: 1) прямий про­даж; 2) продаж за допомогою страхо­вих посередників, який відбувається через страхових агентів або страхових брокерів.

Отже, страховий посередник — це передусім страховий брокер чи стра­ховий агент, через якого укладається договір страхування і вирішуються ок­ремі питання щодо врегулювання пре­тензій. Саме страхові посередники (страхові агенти та брокери) відігра­ють ключову роль у механізмі надання страхових послуг у розвинених країнах. Без розвиненого страхового ринку, невід´ємним елементом якого є страхові посередники, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб´єктів господарювання. Страхове посеред­ництво, як спосіб реалізації страхово­го продукту (страхових послуг), є традиційним для страхового бізнесу, а страхові посередники є одними з ос­новних учасників ринку страхування розвинених країн.

Відповідно до Рекомендації Комісії 92/48/ЄЕС «Щодо страхових посе­редників» від 18 грудня 1991 р., під страховим посередником слід розу­міти будь-яку особу, яка отримала до­ступ до зазначеної діяльності, здійс­нює таку діяльність як особа незалеж­на, або ж така, що працює за наймом (ст. 1). Рекомендації розроблено з ура­хуванням того, що страхові посеред­ники відіграють важливу роль у функціонуванні страхової мережі дер-жав-членів; що з утворенням внутріш­нього ринку гамма страхових про­дуктів буде постійно розширюватись через можливості вільного надання страхових послуг; що професійна ком­петентність страхових посередників є важливим складовим елементом захи­сту страхувальників і застрахованих тощо. Додатком до Рекомендації Комісії ЄЕС є Професійні вимоги до страхових посередників та їх реєст­рації, якими визначено сферу їх засто­сування, врегульовано незалежний статус посередників, професійну ком­петентність, реєстрацію.

Діють нині на теренах ЄС і поло­ження Директиви 2002/92/ЄС «Про страхових посередників» від 9 грудня 2002 р., яка визначає правила органі­зації та здійснення страхової та пере-страхової посередницької діяльності фізичними й юридичними особами, заснованими або які мають намір бути заснованими в державі — члені ЄС. Директива також містить визначення поняття «страховий посередник», що враховує специфічні характеристики ринків держав — членів ЄС і служить для встановлення умов для реєстрації посередників. Так, страховим посеред­ником визнається особа, що діє від імені та в інтересах страхової органі­зації, яка несе повну відповідальність, якій дозволено отримувати страхові платежі від страховиків, з урахуван­ням вимог до фінансових гарантій у межах страхування, затверджених цією Директивою. Однак це визначен­ня не є єдино прийнятним, і країни — члени ЄС мають право застосовувати власні тлумачення поняття «страхо­вий посередник».

У міжнародній практиці використо­вують узагальнене визначення діяль­ності страхових брокерів та страхових агентів. Так, діяльність страхових бро­керів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору підприємства, зво­дять разом, з метою страхування або перестрахування, осіб, що мають потребу у страхуванні або перестраху­ванні, тоді як страхові або перестрахові підприємства виконують підготовчу роботу для укладення договорів стра­хування або перестрахування і, де це доречно, надають допомогу в застосу­ванні та виконанні таких договорів, зо­крема в разі виникнення вимог страхо­вого відшкодування. Діяльність стра­хових агентів визначена як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію з одного чи більшої кількості контрактів або уповноважені діяти від імені та за дорученням (або лише за дорученням) одного чи більше страхових підприємств з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладання або з укладання договорів страхування чи з надання допомоги в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема при виникненні вимог страхового відшкодування.

Посередники на страховому ринку України існують з моменту його ви­никнення наприкінці 80-х років. Вони були представлені тільки страховими агентами. Професійні страхові посе­редники почали з´являтись на страхо­вому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев´ять професійних страхових посередників заснували Асоціацію професійних страхових посередників України (АПСПУ). Таким чином, в Україні інститут страхового посеред­ництва є новим та недостатньо розви­неним. Насамперед це пояснюється тим, що фактично не врегульовано на законодавчому рівні діяльність стра­хових агентів і дуже обмежено роль страхових брокерів. На це звертає ува­гу В. Фурман, доводячи необхідність заміни сучасної (значною мірою — перерозподільної) моделі функціону­вання вітчизняного страхового ринку, яка вважає пріоритетом страховика, орієнтована на масове споживання стандартизованих страхових продук­тів, власне, ігнорує діяльність страхо­вих посередників (брокерів і консуль­тантів) на нову, ефективнішу (клієнтоорієнтовану), що відповідатиме потре­бам розвитку реального страхування і ґрунтуватиметься на динамічно зрос­таючому попиті клієнтів, передбачати­ме розвиток страхового посеред­ництва, формування професійної ін­фраструктури страхового ринку (зок­рема інституту страхових посеред­ників) [4, 135-136]. Значним гальмом у розвитку страхової справи є нероз­виненість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої належить правове і нормативне забез­печення, інформаційна мережа, кре­дитно-фінансова система, підготовка кадрів (сюрвеєрів, андеррайтерів, страхових комісарів), наукове обслу­говування. Саме розвиток інфраструк­тури забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, страхових посеред­ників, сприяє координації дій суб´єк­тів страхового ринку. Потреба у стра­хових послугах та її задоволення ви­магають обґрунтування науково-мето­дичних засад щодо розвитку вітчизня­ного страхування та практичних за­ходів для взаємодії суб´єктів страхової діяльності на основі взаємовигідних господарських відносин. Нині в Україні страховий ринок перебуває лише у стадії становлення, а його роз­виток супроводжується численними проблемами економічного, норматив­но-правового характеру. Так, основни­ми вадами вітчизняного страхового законодавства є відсутність чітко вре­гульованих питань створення техніч­них резервів, недосконалість системи перестрахування та діяльності страхо­вих посередників.

Відповідно до ст. 15 Закону Украї­ни «Про страхування» від 7 березня 1996 р. страхові компанії мають право здійснювати страхову діяльність як безпосередньо, так і через страхових посередників — страхових агентів, страхових та перестрахових брокерів. З огляду на зміст зазначеної норми, у теорії та практиці ведення страхового бізнесу розрізняють три основних ви­ди страхових посередників: 1) стра­хові брокери; 2) перестрахові брокери; 3) страхові агенти.

ЦК України, ГК України, Закон України «Про страхування» та Поло­ження про порядок провадження діяльності страховими посередника­ми, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня

1996 р., закріпили основні положення страхової посередницької діяльності та види посередницьких послуг. Пе­ревірка діяльності страховиків та страхових посередників з метою здійс­нення державного нагляду за діяльніс­тю страховиків та інших професійних учасників страхового ринку (страхо­вих посередників) щодо дотримання вимог законодавства України про страхування здійснюється відповідно до Типової програми перевірок стра­ховиків та страхових посередників, затвердженої розпорядженням Дер­жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 21 серпня 2003 р.

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо таке.

Страховий ринок за своєю приро­дою є регульованою системою економіко-правових відносин між страхови­ками, страхувальниками, застрахова­ними особами, вигодонабувачами, страховими посередниками та стра­ховими об´єднаннями, які матеріалізу­ються у страхових, перестрахувальних, посередницьких і супутніх послугах, що підлягають правовому регулюван­ню. За напрямами стратегічного роз­витку страхового ринку нині фактично ігноруються страхові посередники, їм відводиться другорядна роль так зва­ної інфраструктури чи каналів прода­жу стандартизованих страхових про­дуктів. Це потребує докорінних змін, насамперед нормативно-правового ха­рактеру, наслідком яких для нашої країни буде розвиток ринкового меха­нізму страхового посередництва. Як цілком слушно зазначено у фаховій літературі, недостатнє усвідомлення фінансово-економічних проблем роз­витку дистриб´юції (просування на ринку) страхових продуктів та недо­сконале страхове, валютне, податкове законодавство призводить до того, що роль та місце страхових посередників у системі продажу страхових продуктів (страхових послуг) в Україні викорис­товується не в повному обсязі, тоді як в економічно розвинених країнах світу страхові посередники виконують роль рушійної сили розвитку страхування загалом [5,18]. В Україні нині фактично не врегульовано на законодавчому рівні діяльність страхових агентів і дуже об­межено роль страхових брокерів. Тобто є недостатньою і такою, що не відпо­відає сучасним вимогам, законодавча база з урегулювання посередницької діяльності; державою не створено спри­ятливих умов для кількісного росту і розвитку страхового посередництва як важливого елемента в системі страхо­вих послуг; відсутні законодавчі вимоги щодо реєстрації та сертифікації такої категорії страхових посередників, як страхові агенти (суб´єкти підприєм­ницької діяльності), які, як і страхові брокери, пропонують страхові послуги на страховому ринку України.

Визначальними чинниками рефор­мування ринку посередницьких послуг у сфері страхування є: 1) законодавчі засади, що регламентують функціону­вання фінансового та страхового ринків України; 2) стратегія інтеграції України до ЄС та Світової організації торгівлі, прийняті Україною міжна­родні зобов´язання, що визначають напрями та умови гармонізованого роз­витку страхового ринку в Україні; 3) прийнятні для України світові ана­логи гармонізованого розвитку страхо­вого посередництва, що сприяють по­зитивному вирішенню проблем у цій сфері; 4) власний досвід розвитку і функціонування страхового посеред­ництва.

Водночас формування стабільної нормативно-правової бази — найголо­вніша передумова ефективного роз­витку страхового посередництва. За­конодавство у цій сфері має становити єдину правову систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю нормативного регулювання діяльності у сфері страхування. Це можливо у разі реалізації заходів, метою яких є спрямування дій центральних, регіо­нальних і місцевих органів державної виконавчої влади, а також учасників страхового ринку та створення режи­му найбільшого сприяння розвитку страхового посередництва в Україні.

Страхові посередники — головна продуктивна сила страхового ринку. Саме від них залежить якість обслуго­вування страхувальників (застрахова­них осіб, вигодонабувачів), надання страхових послуг їх безпосереднім споживачам. Тому одним із першочер­гових завдань є створення належних умов для розвитку страхового посе­редництва. Також серед основних завдань розвитку страхового посеред­ництва нині традиційно виокремлю­ють: 1) удосконалення системи захис­ту інтересів споживачів страхових по­слуг, а також забезпечення споживачів масовими страховими послугами; 2) посилення державного нагляду та регулювання діяльності страхових по­середників; 3) удосконалення механіз­му професійної відповідальності стра­хових посередників перед споживача­ми страхових послуг та страховими (перестраховими) організаціями; 4) при­ведення вітчизняного страхового ринку у відповідність до світових стандартів та рекомендацій ЄС; 5) інформаційно-аналітичне забезпечення страхового посередництва.

Страхове посередництво — це вре­гульована нормами права господарсь­ка діяльність страхового посередника (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), що здійснюється на професійній основі з метою отри­мання винагороди (прибутку), тобто є підприємницькою.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Александрова М. М. Страхування : навч.-метод, посіб. — К., 2002. — 208 с.

2. Румянцев А. П. Світовий ринок послуг : навч. посіб. / А. П. Румянцев, Ю. О. Коваленко. — К., 2006. - 456 с.

3. Плиса В. Й. Страхування : навч. посіб. — К., 2006. — 392 с.

4. Фурман В. М. Страховий ринок України : стан, проблеми розвитку та шляхи їх розв´язання // Фінанси України. - 2004. - № 12. — С. 131-140.

5. Страхове посередництво : теорія і практика : навч. посіб. / В. Бірюков, Ю. Єфімов, О. Залєтов, М. Петер та ін. ; за ред. О. М. Залєтова. — К., 2004. — 416 с.