загрузка...

Деякі питання спадкування частки у статутному фонді товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю

І. Кучеренко

Частка у статутному фонді товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (далі - товариства) є одним із об´єктів права власності фізичних осіб і об´єктом спадкування. Оскільки частка у статутному фонді товариства приносить значні прибутки, на сьогодні виникає дуже багато спорів між спадкоємцями, а також між товариством і спадкоємцями померлого учасника щодо визначення їх прав у випадку смерті учасника. Порядок спадкування та оформлення спадщини регулюється Цивільним кодексом України (далі - ЦЮ, Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.06.94 р. № 18/5 (далі - Інструкція).

Питанню спадкування частки у статутному фонді присвячена лише одна стаття 55 Закону України «Про господарські товариства» (далі - Закон), яка встановлює такі права спадкоємців:

• переважне право вступу до цього товариства;

• відмова від вступу до товариства;

• одержання у грошовій або натуральній формі вартості частки, яка належала спадкодавцю у разі відмови спадкоємця або товариства у прийнятті їх до товариства.

Права спадкоємців померлого учасника дещо відрізняються від прав учасника, який виходить з товариства. Стаття 54 Закону надає такі права учаснику, який вийшов з товариства:

• одержання вартості частини майна товариства пропорційно його частці у статутному фонді після затвердження звіту за рік, в якому вийшов з товариства, і в строк не пізніше 12 місяців з дня виходу;

• повернення повністю або частково вкладу у статутний фонд в натуральній формі;

• отримання частки прибутку, одержаного товариством у році виходу учасника з товариства;

• повернення майна, яке передане учасником товариству в користування без винагороди.

Як бачимо, спадкоємці померлого учасника, які відмовилися від вступу в товариство або яким було відмовлено товариством, не мають прав на одержання частки прибутку, а також на повернення майна, яке передане учасником товариству тільки в користування без винагороди. На нашу думку, цю несправедливість потрібно ліквідувати і спадкоємці повинні мати право на повернення їм майна, яке було передане у користування, але тільки як внесок до статутного фонду або як додатковий внесок, оскільки власником такого майна залишається спадкодавець і в зв´язку з цим таке майно входить у спадкову масу. Щодо одержання прибутку від діяльності товариства, то у даному випадку спадкоємці також повинні мати на нього право, але не у всіх випадках. Відповідно до підпункту «б» п. 10 Закону учасник товариства має право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку пропорційно частці кожного з учасників, якщо він був учасником товариства на початок строку виплати прибутку. Порядок розподілу прибутку встановлюється установчими документами товариства, а рішення про його виплату приймають збори учасників (ст. 4 і ст. 59 Закону). Отже, спадкоємці будуть мати право на одержання прибутку від товариства тільки у тому випадку, коли загальними зборами товариства прийнято рішення про виплату прибутку і на час проведення таких зборів спадкодавець був ще живий, тобто був учасником товариства. Тому у спадкову масу входитимуть і визначені загальними зборами товариства грошові кошти, які виплачуються спадкоємцям як неотриманий учасником товариства, який помер, прибуток.

Не визначені Законом питання щодо строків виплати спадкоємцям у грошовій або натуральній формі вартості частки, яка належала спадкодавцю, у випадку відмови спадкоємців або товариства у прийнятті їх в учасники товариства. Тому у цьому разі потрібно керуватися загальними нормами цивільного права, а саме ст. 165 ЦК України, яка визначає, що боржник вправі провести виконання в будь-який час і боржник повинен виконати таке зобов´язання в 7-денний строк з дня пред´явлення вимоги кредитором. Отже, для того щоб спадкоємці мали право отримати у грошовій або натуральній формі вартість частки у статутному фонді спадкодавця, їм необхідно звернутися з письмовою заявою до товариства, а останнє у 7-денний строк повинне виконати зазначений обов´язок з виплати. Якщо товариство не виконає свого обов´язку у цей строк, то спадкоємці мають право звернутися до суду. Інший порядок виплати може встановлюватися лише установчими документами товариства.

Відповідно до ст. 525 ЦК часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день вступу в силу рішення суду про визнання померлим. Коло спадкоємців встановлюється ЦК або заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, частка у статутному фонді товариства, яка належить померлому, за правом спадкоємства переходить до держави в особі фінансових органів. Чинне законодавство не визначає, який конкретно державний орган повинен вирішувати питання щодо вступу в учасники товариства. Однак, на нашу думку, це повинен бути орган, що має право управляти корпоративними правами (частками, акціями), які є державною власністю, а не фінансові органи, яким видається свідоцтво про право на спадщину.

Стаття 556 ЦК встановлює, що спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ними майна пропорційно до одержаних ними спадкових часток. У зв´язку з цим товариство має право пред´явити позов до спадкоємців про сплату не сплаченого повністю учасником товариства вкладу у статутний фонд товариства протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, як цього вимагає ст. 557 ЦК.

Для охорони спадкового майна державний нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням спадкового майна, а в населених пунктах, де немає державної нотаріальної контори, - посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають необхідних заходів, коли це потрібно, в інтересах спадкоємців, відмовоодержувачів, кредиторів або держави. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо її не прийнято - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Відповідно до ст. 559 ЦК у разі наявності у складі спадщини майна, що потребує управління, а також пред´явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус призначає хранителя майна, про що виноситься постанова за підписом державного нотаріуса. Відповідно до п. 99 Інструкції для охорони спадкового майна державний нотаріус проводить опис майна і передає його на зберігання спадкоємцям або іншим особам, яких він призначає.

На жаль, чинне законодавство не регулює порядок управління часткою у статутному фонді товариства учасника, який помер, в період між його смертю і отриманням спадкоємцями спадщини, в зв´язку з чим виникає багато питань, які не можна вирішити. Наприклад, учасник товариства, який помер, був директором товариства і власником ½ частки у статутному фонді. Отож, після його смерті неможливо зібрати збори учасників товариства для переобрання директора товариства, оскільки немає кворуму, як того вимагає ст. 60 Закону.

Слід звернути увагу, що у багатьох країнах існує інститут опіки над спадщиною. Так, відповідно до статей 1960 і 1961 Німецького Уложення до прийняття спадщини судом призначається опікун спадщини, який і має право управляти спадковою масою. Питання управління часткою у разі смерті учасника товариства вирішено і в Російській Федерації. Так, п. 7 ст. 21 Закону РФ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» визначає, що до прийняття спадкоємцями померлого права померлого учасника товариства здійснюються, а його зобов´язання виконуються особою, зазначеною у заповіті, а при відсутності такої особи - керуючим, який призначається нотаріусом. На нашу думку, таку саму функцію має право виконувати і хранитель, який призначається нотаріусом, оскільки із змісту ст. 559 ЦК України випливає, що головна роль хранителя - це управління майном. Тому саме ця особа повинна мати право представляти учасника товариства на загальних зборах товариства до вирішення питання про спадкування частки.

Відповідно до статей 560 та 561 ЦК спадкоємці, а також держава, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину у строк після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини, а у виключних випадках - раніше до закінчення 6 місяців (за винятком свідоцтва про право держави на спадщину), якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає. Порядок отримання свідоцтва про спадщину регулюється ЦК та пунктами 108-125 Інструкції. Свідоцтво видається на ім´я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Тому у випадку спадкування частки у статутному фонді у свідоцтві про спадщину потрібно зазначати розмір частки у товаристві, а також перелік майна, у тому числі і того, що було передане товариству учасником у користування, а також право на отримання прибутку.

Іноді не всі спадкоємці оформлюють право на спадщину, і тоді державний нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину не на всю спадщину, в тексті якого зазначається частка спадщини, що залишається відкритою. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Щодо прийняття товариством рішення про відмову спадкоємцям на вступ у товариство або про їх прийняття в учасники, то, на нашу думку, таке питання слід вирішувати незалежно від того, чи хтось з них отримав свідоцтво про спадщину. Крім того, напевно, товариство повинно мати право приймати або не приймати в учасники товариства всіх або окремих спадкоємців.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Так, спадкоємець не може прийняти у спадщину квартиру і відмовитися від спадщини на частку у статутному фонді товариства.

Відповідно до п. 117 Інструкції нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Хоча право власності на частку у товаристві не підлягає спеціальній реєстрації, але все ж таки на практиці нотаріуси вимагають від спадкоємців надання документів, які підтверджують, що спадкодавець був учасником товариства і мав певну частку у ньому, що, на нашу думку, є досить правильним. Як правило, нотаріус вимагає установчі документи, але у багатьох випадках інші учасники товариства або директор товариства затримують видачу цих документів. Тому вважаємо, що нотаріус має право для підтвердження факту належності частки у статутному фонді витребувати копії установчих документів товариства від органів державної реєстрації суб´єктів підприємницької діяльності.

Складним залишається питання щодо визначення розміру частки у товаристві учасника, якщо учасник придбав частки у інших учасників або товариства, але у статутні документи не були внесені відповідно зміни або вони не були зареєстровані в держадміністрації, оскільки чинне законодавство не визначає моменту виникнення права власності на частку у особи, яка її придбала. Одні вважають, що право власності на частку у такій ситуації виникає тільки з дня реєстрації змін до установчих документів в держадміністрації, другі - з дня внесення змін до установчих документів на зборах товариства, треті - з дня посвідчення установчих документів у нотаріуса (якщо учасниками є фізичні особи). Для того щоб вирішити це питання, передусім потрібно виходити із загальних принципів цивільного законодавства стосовно виникнення права власності. Стаття 126 ЦК передбачає, що право власності у набувача виникає за договором з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором. Оскільки частку у статутному фонді неможливо передати фізично, а законодавством це питання не вирішено, то право власності на частку повинно виникати за договором про уступку частки учасником товариства або договором про продаж частки, викупленої товариством, якщо інше не встановлено установчими документами товариства.

Відповідно до ст. 121 Інструкції нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя правовстановлюючий документ на майно оформлений на того із подружжя, що є живим, державний нотаріус вимагає його(її) письмову згоду на виділення на ім´я померлого його частки у спільному майні. У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видає державний нотаріус на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Отже, у разі смерті учасника товариства право власності на його частку юридично оформлюється за другим з подружжя. Проте чинне законодавство не визначає прав цієї особи, як це встановлено для спадкоємців померлого учасника. З метою забезпечення взаємних гарантій прав товариства, а також особи, яка отримала свідоцтво на право власності на частку, доцільно було б надати їм такі самі права, які мають спадкоємці, а саме: переважне право вступу до цього товариства; відмова від вступу в учасники товариства; одержання у грошовій або натуральній формі вартості частки, яка належала спадкодавцю, у випадку відмови другого з подружжя або товариства у прийнятті їх в учасники товариства; одержання частини прибутку від діяльності товариства.

На практиці спірним є вирішення питання про порядок прийняття або відмови у прийнятті в учасники товариства спадкоємцям померлого учасника, оскільки ст. 54 Закону не досить чітко визначає порядок вирішення цього питания. Ця стаття встановлює, що це вирішує саме товариство через його органи управління. У даному випадку мова може йти лише про загальні збори товариства. Тобто для того щоб вирішити питання про прийняття або відмову у прийнятті спадкоємцям до учасників товариства, потрібно тільки зібрати збори учасників та вирішити це питання. Однак не все так просто, оскільки Закон встановлює вимоги щодо кворуму та прийняття рішення зборами учасників товариства. Так, статті 41 і 60 Закону встановлюють, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності (внесення змін до статуту товариства), - всі учасники. Крім того, потребують внесення змін не тільки статут, а й установчий договір товариства, який мають підписувати також усі учасники. Отже, зазначену вимогу Закону виконати неможливо, оскільки у будь-якому випадку на таких загальних зборах не може бути присутній учасник товариства, який помер. Тому і збори учасників, на яких приймається рішення про включення спадкоємців або відмову їм у вступі у товариство, провести неможливо. Таке питання має вирішувати не товариство, а кожний учасник товариства окремо, незалежно від того, яку частку має той чи інший учасник товариства, оскільки це потребує внесення змін до установчого договору.

Відповідно до ст. 55 Закону у разі відмови спадкоємців від вступу до товариства або відмові товариства у прийнятті спадкоємців до нього розмір статутного фонду підлягає зменшенню. Проте бувають випадки, коли статутний фонд товариства є мінімальним по відношенню до вимог законодавства. У цьому разі розмір статутного фонду товариства не може бути зменшеним. Зменшення статутного фонду товариства - це складна процедура, яка потребує досить багато дій, які розтягуються на невизначений строк, а крім того, мають бути додержані умови, передбачені статтями 16 та 56 Закону, а саме:

• відсутність заперечень кредиторів товариства;

• набуття чинності рішення про зменшення статутного фонду не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Тому для скорішого вирішення питання у випадку неприйняття або відмови у прийнятті спадкоємцям померлого учасника потрібно зобов´язувати учасників або довносити до мінімального статутного фонду товариства вклади, або за їх бажанням не зменшувати статутний фонд, якщо вони беруть на себе зобов´язання зробити додаткові внески у розмірі, який належав померлому учаснику товариства.

Як бачимо, багато питань, які аналізувалися у статті, потребують законодавчого врегулювання. Однак деякі з них можна вирішити на рівні установчих документів, а саме визначення порядку:

• ухвали рішення учасниками товариства про прийняття в учасники або відмову в прийнятті в учасники товариства спадкоємців;

• виплати спадкоємцям учасника товариства вартості частки у статутному фонді;

• виникнення права власності у осіб, які придбали частку у статутному фонді у учасника товариства або самого товариства.

На рівні Інструкції про здійснення нотаріальних дій можна також вирішити питання повноважень хранителя спадкового майна на участь у зборах товариства.