загрузка...

Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів: організаційна структура та юрисдикція

ЗАХАРЧЕНКО Т.

Створення та діяльність Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦВІС, англ. — ICSID) безпосередньо пов’язані з ініціативою Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та прийняттям під його егідою 18 березня 1965 р. Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Вашингтонська конвенція) [1].

Конвенція спрямована на розвиток міжнародного співробітництва у сфері економічної діяльності, створення атмосфери взаємної довіри між державами та іноземними інвесторами і забезпечення захисту міжнародних інвестицій. Враховуючи, що національні юридичні процедури з вирішення спорів, які виникають між державами — учасницями Конвенції та інвесторами — юридичними та фізичними особами щодо їхніх інвестицій, не завжди є виправданими, Конвенцією запропонований ефективний механізм міжнародного врегулювання цих спорів. Для цього Конвенція передбачила створення МЦВІС, визначила його статус, організаційну структуру, основні функції, юрисдикцію та порядок врегулювання спорів. Завданням МЦВІС є збільшення іноземних міжнародних інвестицій [2].

Конвенція була представлена Міжнародним банком реконструкції та розвитку на розгляд урядів для схвалення державами, які є її членами, і набула чинності 14 жовтня 1966 р. Конвенція є відкритою для підписання державами — членами МБРР, яких на сьогодні є 187, в тому числі Україна є членом МБРР з 1992 р. Також до Конвенції можуть приєднатися будь-які держави, що є учасницями Статуту Міжнародного суду ООН, якщо вищий орган МЦВІС — Адміністративна рада — більшістю в дві третини голосів запропонує цій державі підписати Конвенцію.

На сьогодні учасниками Конвенції є 147 держав, що само по собі свідчить про успішність та поширеність Конвенції. Учасницею Конвенції є і Україна, яка підписала Конвенцію 3 квітня 1998 р. і Законом України № 1543-ІІІ від 16 березня 2000 р. ратифікувала її без будь-яких застережень.

Після набуття Конвенцією чинності у 1966 р. під егідою МБРР був створений МЦВІС, який знаходиться при штаб-квартирі МБРР у Вашингтоні.

Організаційна структура МЦВІС

МЦВІС є міжнародною організацією, основним завданням якої є забезпечення розв’язання за допомогою примирення й арбітражу інвестиційних спорів, що виникають між іноземними інвесторами (фізичними чи юридичними особами) та державами — учасницями Конвенції, на території яких відповідні інвестиції були внесені.

Разом із МБРР, Міжнародною фінансовою корпорацією, Міжнародною Асоціацією Розвитку, Багатостороннім агентством з гарантування інвестицій, МЦВІС входить до Світового банку (World Bank).

МЦВІС має повну міжнародно-правову правоздатність, яка включає в себе право укладати договори, набувати та володіти рухомим та нерухомим майном, встановлювати порядок здійснення процесуальних дій.

Органами МЦВІС є Адміністративна рада та Секретаріат.

Адміністративна рада складається з представників, по одному від кожної держави — учасниці Конвенції. У випадку відсутності представника або неможливості здійснення ним необхідних дій його функції виконує заступник представника.

Очолює Адміністративну раду Голова, який за посадою є Президентом МБРР, однак виконує свої функції без права голосу.

До основних функцій Адміністративної ради належить прийняття Адміністративного та фінансового регламенту МЦВІС, Правил проведення примирювальної процедури та арбітражу, Регламенту примирювальної процедури та арбітражу.

Перші Регламенти та Правила були прийняті Адміністративною радою в 1967 р. На сьогодні зазначені документи МЦВІС діють у редакції 2006 р.

Основною метою документів МЦВІС є уточнення положень Вашингтонської конвенції. Так, у Адміністративному та фінансовому регламенті МЦВІС конкретизується процедура скликання та проведення зборів Адміністративної ради, описується процес обрання Генерального секретаря та його заступників, а також уточнюються функції Секретаріату щодо: складання списків посередників та арбітрів, ведення реєстру примирювальних та арбітражних справ, призначення секретарів засідань примирювальної комісії та арбітражу, визначення місця проведення розгляду спорів, виконання повноважень депозитарію МЦВІС, публікації інформації про Центр та ін. Також у цьому документі містяться спеціальні норми стосовно порядку оплати сторонами послуг за розгляд інвестиційних спорів, процедури сплати державами своїх членських внесків, щодо порядку складання бюджету Центру та проведення аудиту його фінансової діяльності [3]. У цьому Регламенті визначені офіційні мови МЦВІС — англійська, французька та іспанська.

Правила організації примирювальної процедури та арбітражу присвячені порядку порушення розгляду інвестиційних спорів, а саме оформленню та поданню заяв про примирювальну процедуру та заяв про арбітражне вирішення спору. У свою чергу Регламент примирювальної процедури та Регламент арбітражу докладно регламентують правила організації і роботи примирювальної комісії та арбітражу, а також процедуру розгляду інвестиційних спорів та прийняття рішення по них.

Крім функцій із затвердження зазначених документів, до функцій Адміністративної ради належить обрання Генерального секретаря та його заступника, а також визначення умов їх діяльності, прийняття щорічного бюджету доходів та витрат МЦВІС, схвалення щорічного звіту про діяльність МЦВІС.

Конвенцією передбачено, що Адміністративна рада може мати інші повноваження та виконувати інші функції, якщо вважатиме це необхідним для виконання положень Конвенції.

Адміністративна рада проводить щорічні збори та інші засідання, які скликаються за рішенням Адміністративної ради, її Голови, Генерального секретаря, або за вимогою не менше ніж п’яти членів Адміністративної ради.

Члени Адміністративної ради та Голова не отримують від МЦВІС будь- якої винагороди за виконання своїх обов’язків.

Постійно діючим органом МЦВІС є Секретаріат, який складається з Генерального секретаря, одного або кількох його заступників та штату Секретаріату.

Генеральний секретар є юридичним представником та головною посадовою особою МЦВІС, що відповідає за керівництво діяльністю МЦВІС відповідно до положень Конвенції та правил, що затверджені Адміністративною радою.

Генеральний секретар та його заступники обираються Адміністративною радою строком не більше ніж на 6 років і можуть переобиратися на новий строк.

На Генерального секретаря покладаються функції з адміністрування розгляду інвестиційних спорів, зокрема він забезпечує реєстрацію заяв про примирення та арбітраж; здійснює відмову в такій реєстрації, якщо заява виходить за межі юрисдикції МЦВІС; засвідчує дійсність арбітражних рішень, прийнятих відповідно до Конвенції, а також посвідчує їх копії; веде списки Посередників та Арбітрів, а також здійснює інші функції, передбачені Конвенцією та регламентами.

Крім функцій з адміністрування розгляду інвестиційних справ, на Секретаріат покладені організаційні функції щодо скликання і проведення засідань Адміністративної ради.

Відповідно до положень Конвенції кожна з держав — членів МЦВІС має право призначити по чотири особи в кожний зі списків, при цьому ці особи не обов’язково мають бути громадянами цієї держави.

В Україні прийнято Указ Президента України «Про порядок призначення представників від України до списків Посередників та списків Арбітрів Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів» від 9 червня 2006 р. № 505/2006, згідно з яким представники від України до списків Посередників та списків Арбітрів МЦВІС призначаються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Згідно з Указом пропозиції щодо кандидатур представників від України до Кабінету Міністрів України подає Міністерство юстиції України за погодженням з Міністерством закордонних справ України, Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України. Однак поки що представники від України не призначені.

Право на формування списків Посередників і Арбітрів також має Голова Адміністративної ради, який може призначити в кожний зі списків по 10 осіб, при цьому ці особи повинні бути громадянами різних держав. При визначенні осіб, що включаються до списків Посередників та Арбітрів, Голова, крім того, повинен врахувати важливість забезпечення представництва в списках основних правових систем, що існують у світі, а також основних форм економічної діяльності.

Особи, що призначаються Посередниками та Арбітрами, повинні мати високі моральні якості, визнану компетенцію в галузі права, комерції, економіки або фінансів з тим, щоб від них можна було очікувати прийняття незалежних рішень. Вони призначаються на термін 6 років з правом подальшого переобрання. Одна і та сама особа може бути включена до обох списків.

Юрисдикція МЦВІС

Розгляд спорів у МЦВІС базується на двох групах процедурних правил:

  • Конвенції та правилах і положеннях, розроблених МЦВІС у її розвиток;
  • Правилах додаткових процедур, які передбачають розгляд спорів за межами Конвенції.

Залежно від того, яка з цих груп є підставою для розгляду спору у МЦВІС, залежить вирішення питання про юрисдикцію МЦВІС.

До юрисдикції МЦВІС (ст. 25 Вашингтонської конвенції) належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов’язаних з інвестиціями, між державою — учасницею Конвенції або будь- яким її уповноваженим органом, з однієї сторони, і фізичною або юридичною особою іншої держави — учасниці Конвенції — з другої, за умови наявності письмової згоди учасників спору про передачу такого спору до МЦВІС.

З огляду на це МЦВІС компетентний розглядати спір за наявності одночасно таких умов:

1. Спір повинен мати правовий характер і бути безпосередньо пов’язаний з інвестиціями.

При цьому Конвенція не дає визначення терміну «інвестиції». Фактично Конвенція виходить з того, що таке визначення має міститися в національному законодавстві держав — учасниць Конвенції. Безумовно, у визначенні цього терміна у національному законодавстві різних держав будуть існувати певні відмінності. Саме тому у Конвенції передбачено, що держава в разі приєднання до Конвенції може повідомити про категорію чи категорії спорів, які вона вважатиме такими, що підпадають під юрисдикцію МЦВІС. У такому випадку Генеральний секретар МЦВІС передає таке повідомлення усім державам- учасницям.

2. Сторонами спору, що може розглядатися МЦВІС, повинні бути:

  • держава — учасниця Конвенції (уповноважений нею орган);
  • іноземний інвестор — фізична або юридична особа іншої держави — учасниці Конвенції.

Відповідно до Конвенції фізична особа на день досягнення згоди про передачу спору на розгляд до МЦВІС та на день реєстрації Генеральним секретарем МЦВІС заяви про примирення чи арбітраж не повинна мати громадянства держави, що виступає іншою стороною в інвестиційному спорі.

Юридична особа також на день досягнення згоди про передачу спору на розгляд МЦВІС не повинна мати «національність» держави, яка виступає стороною спору. Водночас із цього правила є виняток, суть якого полягає в тому, що за домовленістю сторін інвестиційного спору юридична особа, яка походить із держави, що є протилежною стороною у спорі, розглядатиметься як юридична особа, що має іншу «національність», якщо над нею існує іноземний контроль.

3. Наявність письмової згоди учасників спору про передачу такого спору до МЦВІС.

Як зазначено в преамбулі Конвенції, «взаємна згода сторін підпорядкувати такі спори процедурі примирення або арбітражу за допомогою таких засобів є угодою, що зобов’язує сторони, зокрема, в тому, що стосується рекомендацій, наданих посередниками, та рішень, прийнятих арбітрами».

Тому підставою розгляду спору у МЦВІС є письмова згода сторін спору, яка має бути добровільною, без будь- якого втручання третьої сторони. При цьому сторони, які досягли згоди про передачу спору на розгляд до МЦВІС, не мають права відмовитися від неї в односторонньому порядку.

Письмова згода про передачу спору до МЦВІС може міститися як в одному документі (наприклад конкретному контракті, угоді, що укладається між іноземним інвестором та державою, на території якої інвестиції будуть внесені), так і в декількох документах (наприклад обміні листами тощо).

Також письмова згода на передачу спору на розгляд до МЦВІС може міститися у двосторонніх міжнародних договорах, зокрема в угодах про сприяння та взаємний захист інвестицій. Так, наприклад, у ст. 8 Угоди між Урядом України та Урядом Королівства Швеція передбачено, що будь- який спір стосовно інвестицій між інвестором однієї Договірної сторони та іншою Договірною стороною, при неможливості його вирішення дружнім шляхом протягом шести місяців від дати, коли будь-яка зі Сторін порушила питання про спір, інвестор матиме право передати спір до міжнародного арбітражу для остаточного вирішення. Інвестор на свій вибір може передавати справу до МЦВІС або трибуналу ad hoc, який має бути створений згідно з Арбітражними Правилами ЮНСІТРАЛ, якщо інше не узгоджено між сторонами спору,

Крім двосторонніх міжнародних договорів про сприяння та захист інвестицій, ряд багатосторонніх конвенцій відносять інвестиційні спори до юрисдикції МЦВІС. До них, зокрема, належить Північноамериканська угода про вільну торгівлю від 17 грудня 1992 р., у ст. 1120 якої зазначається, що по завершенні шести місяців після сплину подій, які стали підставою для виникнення інвестиційного спору, сторони спору можуть звернутися до МЦВІС. Якщо ж іноземний інвестор або держава, на території якої ці інвестиції вносилися, не є членом Конвенції, тоді їхній спір розглядатиметься МЦВІС на основі Додаткових заходів.

Щодо згоди на передачу інвестиційного спору на розгляд МЦВІС у порядку арбітражу Конвенція закріплює ряд особливих правил: по-перше, ця згода виключає будь-які інші способи правового захисту, якщо не передбачено іншого, по-друге, держава — учасниця Конвенції має право вимагати в якості умови своєї згоди на арбітраж попереднього звернення до національних адміністративних або судових засобів вирішення спорів.

Необхідно зазначити, що діяльність МЦВІС не обмежується врегулюванням інвестиційних спорів у межах Вашингтонської конвенції. У 1979 р. МЦВІС прийняв Правила додаткових процедур (Additional Facility Rules), які на сьогодні діють у редакції від 10 квітня 2006 р. Згідно з цими правилами МЦВІС може розглядати спори, що виходять за межі Вашингтонської конвенції. Зокрема це спори, в яких беруть участь не лише держави — учасниці Конвенції, а також вирішення неінвестиційних спорів, які у той же час виходять за рамки звичайних комерційних спорів, якщо хоча б одна зі сторін спору є державою — учасницею Конвенції [2].

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К., 2011. — С. 239-240.
  2. Брунцева Е. В. Международный коммерческий арбитраж : учеб. пособие для высш. юрид. учеб. заведений. — СПб., 2001. — С. 86-90.
  3. Міжнародне судочинство / кол. авт. ; за заг. ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — К., 2009. — С. 188-206.