загрузка...

ХХV Всесвітній конгрес із філософії права і соціальної філософії «Право, наука, технологія»

МАКСИМОВ С., СТОВБА О.

15-20 серпня 2011 р. у Франк- фурті-на-Майні (Німеччина) відбувся XXV Всесвітній конгрес із філософії права і соціальної філософії на тему: «Право, наука, технологія». Конгрес проходив під егідою Міжнародної асоціації філософії права і соціальної філософії (IVR)* на базі Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете.

Головною темою Конгресу були взаємовідносини між правом і етикою, з одного боку, і наукою й технологією — з другого. Швидкий розвиток науки і технології в останні десятиріччя приводить до нових викликів не тільки в окремих галузях доктринального права (цивільного права, публічного права, кримінального

права), а й у пов’язаними з ними сферами теоретичної юриспруденції. Таким чином, увага була привернута до специфічних відносин правової доктрини з різними соціальними науками, особливо економічною. Розглядався й науковий характер самого права. Столітня річниця IVR, заснування якої значною мірою було пов’язане з містом Франкфурт-на-Майні, була слушним приводом приділити увагу більш сучасній історії юриспруденції.

На Конгресі зареєструвалася рекордна кількість учасників — 850 із понад 55 країн світу. Від України в роботі конгресу взяли участь професор С. Максимов (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»), професор О. Мережко (Католицький Люблінський університет імені Івана Павла ІІ, Університет економіки та права «КРОК»), кандидат юридичних наук

О. Стовба (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), кандидат юридичних наук В. Бігун (Інститут держави і права НАН України ім. В. М. Корецького), В. Войчи- шин (випускник Академії адвокатури України). Від Росії — професор В. Графський (Інститут держави і права РАН, президент Російської секції IVR), професор А. Поляков (Санкт- Петербурзький державний університет, головний редактор журналу «Правоведение»), професор І. Невважай (Саратовська державна академія права), доцент М. Антонов (Санкт-Петер- бурзький філіал Гуманітарного університету Вища школа економіки), кандидат юридичних наук В. Архіпов (Санкт-Петербурзький державний університет), К. Самохіна (Санкт-Пе- тербурзький філіал Гуманітарного університету Вища школа економіки). На засіданнях секцій — 75 спеціальних семінарів і 32 робочих груп — активно і доброзичливо проходив обмін думками як щодо головної теми конгресу, так й з інших питань, які охоплювали повний спектр проблематики юриспруденції. Офіційними мовами конгресу були англійська і німецька.

На відкритті XXV Конгресу IVR з привітаннями виступили: діючий президент IVR професор Ясутомо Морі- гіва (Університет Нагої, Японія), проректор Франкфуртського університету професор Райнер Клумп, міністр юстиції, в справах інтеграції й Європи землі Гессен Йорг-Уве Хан, президент Німецької секції IVR професор Штефан Кірсте (Гейдельберзький університет), голова організаційного комітету професор Ульфрід Нойман (Франкфуртський університет). У своїй привітальній промові професор Нойман зупинився на дуже важливих речах для розуміння ролі філософії права у вирішенні нагальних проблем сучасності.

«...Протягом останніх років, — підкреслив відомий вчений, — питання про те, як право має реагувати на значні досягнення у сфері науки та технологій, стало досить актуальним. Достатньо лише згадати ключове слово «нейростимулювання» та послатися на проект поєднання людського інтелекту зі штучним інтелектом. Там, де задіяні філософія права і соціальна філософія, ми опиняємось перед питаннями людської відповідальності, революційними за своїм характером. До цієї теми ми також звернемося в лекціях та дискусіях під час конгресу.

Питання про те, як право має реагувати на сучасний розвиток науки і технологій, являє собою не лише предмет філософсько-правової рефлексії; воно також переходить у площину правової політики. Багато з питань, що стоять на порядку денному конгресу, викликають палкі дискусії у сфері правової політики. Це стосується, наприклад, проблеми евтаназії, преімплантацій- ної діагностики, необмежене розповсюдження інформації та ін.

Може виникнути справедливе питання, чи не перевищує філософія права своїх повноважень, звертаючись до дискусій з питань правової політики. Однак менш чітко розмежувати ці сфери досить складно. Фріц Берол- геймер, один із засновників «Архіву філософії права і соціальної філософії» (ARSP), зазначив, що політика є не що інше, як «розмінна монета» філософії права, а філософія права, у свою чергу, не що інше, як політика на віки. Пізніше ні хто інший, як Густав Радбрух схвально цитував ці рядки.

У певному сенсі, однак, обмеження доречне. На відміну від законодавців, філософи права не мають на меті підтвердження або реалізацію на практиці якогось окремого результату. Радше філософів права цікавить лише обґрунтування. Наскільки добрий аргумент, питають вони, який може бути наведений за чи проти певної позиції. Використовуючи образ, запропонований Беролгеймером, можна сказати, що завдання філософії права — це завдання монетарної влади. Вона повинна переконатись, що лише справжні, а не контрафактні, гроші йдуть в обіг. А монета права — це, вочевидь, аргумент.

Окрім іншого, одна з цілей Всесвітнього конгресу з філософії права — уможливити реальний обмін аргументами, які виникають у різних правових культурах. Тут Конгрес взяв на себе функцію «оптового ринку», де запропоновані і підлягають оцінці й критиці, так би мовити, у продуктивній конкуренції, різноманітні правові аргументи.

Послуговуючись метафорою аргументу як монети, можна сказати, що Всесвітній конгрес з філософії права являє собою прагнення до єдиної всесвітньої «валюти», інакше кажучи, до стандартів аргументації, орієнтованих на універсальне визнання...»

Традиційно центральною подією конгресу були пленарні доповіді (лекції) та дискусії, які точились навколо них. Регламент конгресу передбачав виділення 45 хвилин на кожну пленарну доповідь і ще 45 хвилин на її обговорення (дискусію).

Перший день роботи Конгресу (15 серпня) традиційно був присвячений найактуальнішій темі — правам людини в сучасному світі. У доповіді професора Саманти Бессон (Фрайбургский університет, Швейцарія) «Міжнародні права людини і політична рівність» була зроблена спроба віднайти зв’язок між правами людини та рівністю, що, на думку авторки, має допомогти в обґрунтуванні прав людини у міжнародному просторі. Для цього вона розглядає поняття рівності та підходи до неї, осмислює співвідношення прав людини та рівності, а також робить спробу описати егалітарний вимір прав людини задля пояснення зв’язку між міжнародним анти- дискримінаційним правом та рівністю. У підсумку доповідач доходить висновку, що у досліджуваній сфері існує напруга між ідеальним та реальним вимірами політичної теорії, та між рівністю у національній та міжнародній площині.

У наступній доповіді професор Тер- ціо Сампайяо Ферраз (Університет Сан-Пауло, Бразилія) «Ерозія прав людини через технічний розвиток (патентне право, право інтелектуальної власності)» звернув увагу на суб’єктивні права стосовно нематеріальної власності. Розвиток технічного прогресу вимагає постійної рефлексії стосовно його правової природи і сутності. Відповідно правове регулювання пов’язаних з технікою суспільних відносин зазнає невпинних змін. На думку бразильського вченого, єдиний вимір прав суб’єкта не в змозі контролювати дефрагментований цифровий світ сучасних технологій, який потребує відповідного партикулярного правового регулювання.

На другий день Конгресу (16 серпня) відбулися доповіді переважно тео- ретико-методологічного характеру. У доповіді професора Клауса Гюнтера (Франкфуртський університет) «Непорушність як правове поняття» йшлося про те, що панування науки і техніки у сучасному світі загрожує самій сутності людини (штучний інтелект, клонування тощо). На думку доповідача, ця ситуація потребує відповідного правового регулювання. Його квінтесенцією є поняття «непорушності», яке виражає право людини на автентичність, є гарантією сфери життя, де неприпустиме технічне втручання. Проте як обґрунтувати наявність цієї сфери, не звертаючись до теології або метафізики? Закликаючи замислитись над цим запитанням, автор закінчує свою доповідь.

Лекція професора Шони Шіфрін (Каліфорнійський університет, Сан-Франциско, США) «Свобода думки як засада свободи слова» була спробою вивести проблему свободи мовлення за межі комунікації суб’єкта мовлення та слухача. Внаслідок того, що мовний дискурс є загальновизнаним засобом насильства, авторка вважає, що нормативно створений простір вільного мовлення, з одного боку, та вільного слухання — з другого боку, дасть змогу вирішити проблему дискурсивного насильства. Таким чином, увага правознавців повинна бути зосереджена на нормативному захисті можливості дискусії, коли свобода слова не повинна заважати свободі думки.

У той же день спеціальну лекцію «Існування прав людини» прочитав професор Роберт Алексі (Університет імені Крістіана Альбрехта в Кілі, Німеччина). Аналізуючи базові властивості феномену прав людини (моральний характер, універсальність, фундаментальність, абстрактність та пріоритетність щодо всіх інших норм), автор лекції доходить висновку, що існування прав людини як моральних прав полягає в їх обґрунтованості, і ні в чому іншому. Він розглядає вісім основних підходів до обґрунтування прав людини: релігійний, біологічний,
інтуїтивістський, консенсусний, інструментальний, культурний, експліка- тивний, екзистенціальний, детально зупиняючись на останніх двох.

У підсумку професор Алексі пропонує екплікативно-екзистенціальне обґрунтування прав людини, в якому поєднує об’єктивні (необхідні дискурсивні здібності людини) та суб’єктивні (рішення, в яких ці здібності реалізуються) елементи. Таке обґрунтування підтверджує валідність (дійсність, значущість) прав людини як моральних прав. А це, у свою чергу, дає змогу говорити про те, що права людини існують.

На третій день (17 серпня) на пленарному засіданні виступали: професор Девід Дізенхауз (Університет Торонто, Канада) «Моральність легальності: варіант Гоббса» і професор Стенлі Полсон (Вашингтонський університет у Сент-Луїсі, США) «Сама ідея позитивізму». Професор Д. Дізен- хаус розглянув проблему легітимації права. На його думку, усі сучасні теорії легітимації у підсумку доходять висновку, що праву слід підкорятися, оскільки влада таким чином реалізує свою здатність створювати для громадян обов’язки. У пошуках нових підходів Д. Дізенхаус звертається до Гоббсівської ідеї громадянського суспільства. Інтерпретуючи громадянське суспільство як добре функціонуюче політичне співтовариство, канадський вчений стверджує, що саме воно є підґрунтям для вироблення легітимних загальнообов’язкових норм та слідування їх приписам. Лекція професора С. Л. Полсона — це намагання осмислити зв’язок між натуралізмом і правовим позитивізмом задля виокремлення фундаментальних рис останнього. її автор слідом за В. О. Куайном трактує натуралізм певним чином некласично, як звернення до природ- них наук, а з епістемологічної точки зору — до емпіричної психології. Саме ця натуралістична база, на думку американського правознавця, уможливлює самоідентифікацію правового позитивізму, який останнім часом (особливо в його інклюзивній версії) майже повністю втратив відмінність від новітніх непозитивістських теорій права.

На четвертий день (18 серпня) своїми ідеями поділилися представники Словенії та Японії. Професор Маріян Павчнік (Люблянський університет, Словенія) «Методологічна ясність або субстанціальна чистота? Нотатки щодо дискусії між Кельзеном і Пітамі- ком» простежує дискусію між Гансом Кельзеном (1881-1973) і Леонідом Пітаміком (1885-1971), який, будучи, з одного боку, послідовником Кельзе- на, а з другого — його опонентом, зробив значний внесок у подальший розвиток «чистої теорії права». У центрі дискусії — проблема співвідношення предмета і методу дослідження, фактичності та нормативності, індукції та дедукції. За Кельзеном, чітка методологія (нормативний пуризм) дає змогу отримати чистий об’єкт дослідження — право як дедуктивно виведену з основної норми систему норм з довільним змістом. Пітамік, на відміну від Кельзена, наполягає на первинності об’єкта щодо методу («природа права визначає вибір методу розуміння права»), не відкидаючи дедукцію, але підкреслюючи необхідність її поєднання з індуктивно-каузальним методом. Отже, якщо нормативний аналіз Кельзена не зачіпав змісту позитивного права, то метод Пітаміка був схарактеризований як дуальний, тобто такий, що поєднує фактичний та ідеальний аспекти дослідження, ґрунтуючись на уявленні про дуальну природу права як живого феномену, що, у свою чергу, «відкриває можливості для діалогу між всіма, хто не є радикальним позитивістом або моралістом».

Професор Хіроші Камемото (Університет Кіото, Японія) у доповіді «Як філософи права повинні скористатися економічним мисленням?» намагався розкрити можливості використання економічного мислення в юриспруденції на прикладі аналізу ключових положень теорії транзакційних витрат Рональда Коуза. Він звернув увагу на те, що дослідження зв’язку права і економіки може відбуватися у двох формах: власне «економічній» (осмислення впливу правової системи на функціонування системи економічної) та «юридичній» (використання економічного способу мислення для інтерпретації та вдосконалення права). Останній тип, — стверджує Хіроші Ка- мемото, — не тільки є необов’язковим, а навіть може бути шкідливим, коли ідеологічно нейтральну економічну науку юристи розглядають як таку, що підтримує ринкову економіку, а останню — як абстрактну модель. Натомість автор, слідом за Коузом, базується на уявленні про ринок як систему інституцій, що існує для мінімізації транзакційних витрат (витрат, пов’язаних з укладенням угод). Резюмуючи, автор пропонує використовувати ідею транзакційних витрат для аналізу реальних витрат, оскільки ми не можемо визначити, які норми права є кращими, а які — гіршими, доки ми не знаємо, скільки буде коштувати їх реалізація. Безумовно, ми потребуємо створення певних моделей для аналізу реальності, але ми повинні також базуватись хоча б на мінімальних фактичних даних, якщо ми хочемо отримати діюче, а не паперове право.

На п’ятий, заключний день, 19 серпня, в лекції «Якою мірою історична школа була філософсько-правовою?» професор Олів’є Жуаньян (Страсбурзький університет, Франція) розповів про філологічний поворот у німецькій філософії, що здійснив К. Савіньї. Історія, за Савіньї, вже не збірка образів або предметів, а розвиток правосвідомості. У цей саморозвиток суб’єкт, що пізнає, проникає через чуття («вчувствование»), яке можливо лише через лінгвістичний поворот. Мова розглядалася Савіньї як колективна цілісність, через яку і розкривається право та інші соціальні феномени. Доповідач знайшов у цих ідеях Савіньї провісників нового герменев- тичного підходу до права.

Доповідь «Інтерналізація IVR», з якою виступив професор Карл Вел- ман (Вашингтонський університет у Сент-Луїсі, США), ветеран IVR, її генеральний секретар у 1975-1979 рр., була присвячена аналізу тенденції інтерналізації, яка спостерігається протягом 100-річної історії цієї організації. Сьогодні члени Асоціації, яка власне і створювалась заради об’єднання зусиль вчених з багатьох країн, демонструють досить неоднозначне ставлення до подальшого посилення цієї тенденції. Натомість на користь ідеї дійсно глобальної IVR автор висунув такі аргументи: 1. Мета підтримки і розвитку теорій права та інших соціальних інституцій вимагає об’єднання заради можливості обміну досвідом. 2. Філософія як така є критичним заходом. Але критичне осмислення власних позицій можливе лише за умови дискусії з колегами, які підтримують відмінні, і навіть протилежні ідеї. 3. Прискорена глобалізація самого об’єкта дослідження, поява спільних проблем, вирішення яких потребує спільних зусиль.

Сьогодні, — резюмував автор, — саме філософи права і соціальні філософи здатні сформулювати ті проблеми, на які повинні звернути увагу уряди країн і міжнародні організації. Йдеться про масове безробіття, міжнародний тероризм, військові інтервенції, захист прав людини та збереження довкілля, — питання, які потребують дійсно глобального дискурсу, а отже, дійсно глобальної IVR.

Традиційно на завершення пленарних доповідей виступив переможець конкурсу молодих вчених IVR Адріан Кюнзлер (Йєльський університет, США) «Порівняльний аналіз витрат і результатів та пошук шляхів максимі- зації багатства: як охопити складність та невизначеність». Він звернув увагу на те, що відповідно до поширеної думки, застосування аналізу рентабельності в державній регуляції забезпечує стрункий метод раціональної оцінки наслідків запропонованих напрямів діяльності. У доповіді розкривалась головна помилка в заснованій на ідеї добробуту неокласичній економічній парадигмі оцінки витрат і результатів та доводилося, що для осмислення багатогранної реальності недостатньо одного критерію (реальність повинна розглядатись з точки зору більш складного набору критеріїв оцінки). Враховуючи складність і невизначеність певних аспектів феноменів реальності, доповідач описав шлях досягнення певного загального розуміння базового поняття «такої, що базується на реальності» регулятивної економіки. Таким чином, він визначив, яким чином споріднені науки, що досліджують поведінку людину, можуть поглибити наше розуміння регулятивного права.

На завершення конгресу відбулася Генеральна Асамблея IVR, на якій були підведені підсумки діяльності Президента, Виконавчого комітету та Казначейства Міжнародної асоціації та був обраний новий склад Виконавчого комітету. Новим президентом IVR терміном на 4 роки був обраний професор Ульфрід Нойман (Франкфуртський університет). Було оголошено, що наступний XXVI Всесвітній конгрес із філософії права і соціальної філософії на тему «Права людини, демократія, верховенство права і сучасні соціальні виклики у складних суспільствах» відбудеться 24-29 липня 2013 р. у місті Белу-Оризонті, Бразилія.