загрузка...

Богдан Кістяківський та його філософія права

Богдан Олександрович Кістяківський народився 16 (4) листопада 1868 р. у родині О. Кістяківського — відомого вітчизняного правознавця, професора кримінального права Київського університету св. Володимира.

Протягом 1888-1897 рр. навчався у Київському, Харківському, Юр’єв ському (Дерптському), Берлінському та Паризькому університетах, а в 1901 р. — у Гейдельберзькому університеті в семінарі Г. Еллінека.

У 1898 р. у Стразбурзі під керівництвом В. Віндельбанда захистив докторську дисертацію з філософії на тему «Суспільство та індивід». Брав участь у виданні творів М. Драгоманова у Гейдельберзі, як знавець російського права консультував М. Вебера при написанні праці про політичні партії у Росії. У 1917 р. після захисту в Харківському університеті магістерської дисертації («Соціальні науки і право») одержав звання доктора права, став професором державного права і деканом юридичного факультету Київського державного українського університету, де організував кафедру загального державного права. У 1918 р. був призначений членом комісії із законодавчої підготовки організації Української академії наук і обраний її позаштатним академіком по кафедрі права.

Серед численних праць у галузі права: «Держава правова і соціалістична», «На захист права», «Реальність об’єктивного права», «Право як соціальне явище», «Соціальні науки і право», «Безперервність правового порядку» та ін. Рукопис його останньої монографії «Право і науки про право», яку він вважав головною працею всього життя, був знищений у 1918 р. під час пожежі в типографії. Помер Б. Кістяківський 29 квітня 1920 р. у Катеринодарі.

Філософсько-правова думка Б. Кістяківського сформувалася під впливом ідей як «баденської» школи неокантіанства, так і В. Соловйова. Намагання зрозуміти й пізнати право привело Б. Кістяківського до створення оригінальної теорії права — плюралістичної, або синтетичної. її сенсом є розуміння права як складного, багатоаспектного явища. Різноманітність проявів права, чинників, що зумовлюють його існування, зумовлюють, за Б. Кістяківським, чотири теоретичних й два технічні визначення права (підходи до права).

Серед теоретичних визначень перше місце належить державно-організаційному (державно-наказовому), згідно з яким право розглядається як сукупність норм, виконання яких гарантується державою (право як порядок). Водночас воно не є універсальним, оскільки не охоплює своїми ознаками звичаєве, міжнародне право та значну частку конституційного.

На другому місці — соціологічне визначення права як сукупності правових відносин, що здійснюються в житті й у яких виробляються й викристалізовуються правові норми. Це визначення охоплює звичаєве та міжнародне право, втім також не є універсальним, оскільки не містить свідомо доцільного елементу правового життя.

Третє місце Б. Кістяківський віддає психологічному визначенню права як сукупності імперативно-атрибутивних душевних переживань, які шляхом психічної взаємодії членів цієї суспільної групи набувають загального значення й об’єктивуються у правових нормах.

Четвертим є нормативне (етико- нормативне) визначення права як сукупності норм, що містять ідеї про належне й визначають зовнішні взаємовідносини людей. Філософ визнає ідеологічний і субсидіарний характер цього визначення як такого, що доповнює попередні.

Серед технічних визначень права Б. Кістяківський виокремлював юридично-догматичне та юридично-політичне. Згідно з першим право є сукупністю правил, що вказують, як знаходити в чинних юридичних нормах рішення для всіх випадків зіткнення інтересів або уявлень про право і неправо. Юридично-політичне визначення ґрунтується на розумінні права як сукупності правил, що допомагають знаходити і встановлювати юридичні норми для задоволення знов і знов виникаючих потреб або здійснення нових уявлень про право і неправо (політика права).

Б. Кістяківський наполягає на тому, що право слід вивчати з різних сторін, причому загальна теорія права має досліджувати зазначені підходи в їх єдності, синтезі. Отже, філософ фактично передбачив можливість нового напряму праворозуміння та теорії права, що на ньому ґрунтується, — інтегративної юриспруденції (цей термін уперше був застосований тільки у 1958 р. американським правником Дж. Холлом), синтезу засадничих ідей основних шкіл правознавства — юридичного позитивізму, юснатуралізму та соціологічної юриспруденції. Водночас він вважав, що такий синтез є справою наступного — післявоєнного, вільного — покоління правників. Відома американська дослідниця історії права С. Гойман відзначає Б. Кістяківського як представника найбільш систематизованого мислення з питань методології юриспруденції у той час, коли скрізь панували безладдя й хаос.

Значним також є внесок Б. Кістя- ківського у вітчизняну теорію правової державності та прав людини. Правова соціалістична (соціальна) держава трактується ним як ідеальний тип і водночас як реальна історична форма державності, в якій поступово знаходить втілення цей ідеал. Ядром цієї концепції є доктрина прав людини, згідно з якою невід’ємні права особистості обмежують державну владу, виступають основою її підзаконності. Головним, центральним правом людини вчений вважає право на гідне існування як суб’єктивне публічне право. Модель соціалістичної (соціальної) держави, розроблена Б. Кістяківським, є цілком сумісною з індивідуальною свободою і представляє нову, більш досконалу форму правової держави.

Значущість наукових розвідок Б. Кістяківського у галузі права є безумовною. Адже проблеми плюралізму сучасного праворозуміння, розбудови в Україні правової соціальної держави, визначення механізмів забезпечення фундаментальних прав людини є найактуальнішими для сучасної вітчизняної юридичної науки. І наукова спадщина нашого видатного співвітчизника, висвітлення та вирішення ним цих споконвічних проблем потребують нових ретельних досліджень.