загрузка...

Висновки та рекомендації з актуальної теми

Оскільки філософсько-правові положення так чи інакше, явно чи латентно використовуються як фундамент методології будь-яких правознавчих досліджень, цілком виправданим видається одночасний аналіз проблем як філософії права, так і методології загальнотеоретичної юриспруденції. Узагальнення положень статей, опублікованих з означеної теми, дає змогу сформулювати такі основні висновки й рекомендації.

Філософія права

В Україні філософсько-правова наука нині виходить на новий етап розвитку, оскільки її актуальність зростає як ніколи раніше. Це об’єктивно зумовлено насамперед тим, що за умов радикальної трансформації усіх сфер суспільного життя, у тому числі й сфери правової, стає вкрай необхідним сформувати і використовувати таку світоглядно-філософську парадигму, яка могла б послугувати надійним концептуальним фундаментом задля наукового обґрунтування і прогнозування соціальної практики у відповідній ділянці вітчизняного соціуму. З огляду на цілком виправдану відмову від соціально-філософської, так би мовити, «однопартійності» (тобто від неподільного панування у суспільствознавстві радянського періоду єдино «дозволеної» історико-матеріалістич- ної соціально-філософської парадигми), у вітчизняній юридичній науці розгорнулись активні пошуки таких філософсько-правових засад, які були б адекватними реальним тенденціям розвитку правової системи сучасної України. (Втім, слід зауважити, що і у той період у цій науці видавались монографії філософсько-правового ґатунку (П. Недбайло, 1971; М. Козюбра, 1979; П. Рабінович, 1985), деякі положення яких не втратили певного позитивного значення і нині.)

Беззаперечними досягненнями у цій діяльності слід вважати, зокрема, досить активне використання українськими фахівцями певних здобутків західної філософії права, відповідної наукової спадщини «дореволюційних» вітчизняних вчених, встановлення прямих контактів з фаховими міжнародними інституціями та зарубіжними авторитетами. Як наслідок, в Україні урізноманітнились, плюралізувались філософсько-правові погляди та концепції. З 2003 р. систематично друкується міжнародний часопис «Проблеми філософії права», який є органом, зокрема, Всеукраїнської асоціації філософії права і соціальної філософії — однієї з майже 50 національних секцій Міжнародної асоціації філософії права і соціальної філософії (IVR). Виконуються численні дисертаційні дослідження з філософсько- правової проблематики. У провідних юридичних ВНЗ викладається курс філософії права, забезпечений відповідними підручниками та посібниками. На базі кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України систематично проводяться Всеукраїнські наукові конференції з філософсько- правової проблематики. Аналогічні заходи проводяться і на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка (з антропології права), а також у Національному університеті «Одеська юридична академія» (з аксіології права, правової герменевтики тощо).

Разом із тим у цьому загалом позитивному процесі можна констатувати, як видається, й певні недоліки. Зокрема:

  • іноді має місце некритичне запозичення деяких зарубіжних філософсько-правових підходів і концепцій та їх, так би мовити, «дзеркальне» перенесення у вітчизняну філософію права, їх механічне застосування до вирішення проблем вітчизняного правового життя без врахування його історичної та сучасної специфіки;
  • при виконанні деяких дисертаційних досліджень спостерігається ігнорування предметної специфіки саме філософії права, внаслідок чого вони насправді не мають філософсько- правового характеру, а отже, досить штучно «приписуються» до спеціальності 12.00.12;
  • у вітчизняних філософсько- правових дослідженнях вкрай незначною є участь представників загальної філософії, через що низка правових аспектів соціальної філософії висвітлюється недостатньо і дещо однобічно.

Методологія юридичної науки

Певними досягненнями тут можна вважати насамперед те, що в сучасних умовах українські юристи-науковці вже не обмежуються тільки-но однією (раніше навіть ззовні, адміністративно насаджуваною) методологією досліджень, а вдаються до використання різноманітних — іноді й навіть взаємо- виключних — дослідницьких підходів та методів. Отже, і методологія правознавства набуває справді плюралістичного характеру, що не може не позначатись позитивно на ефективізації правових досліджень.

Визначено основні тенденції та напрями трансформації методології вітчизняного правознавства, зумовлені важливими видозмінами її предмета, які, у свою чергу, є, так би мовити, «реакцією» на нові запити, потреби сучасної соціальної практики в Україні.

Разом із тим й у методологічній площині юридичної науки можна констатувати певні вади. А саме:

  • у виборі та застосуванні деяких дослідницьких підходів і методів подекуди має місце відхід від аксіоматичних постулатів наукового пізнання (насамперед таких, як обумовленість обраних методів дослідження його предметом; необхідність встановлення об’єктивної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити, спираючись на соціальну практику; виявлення соціальної сутності правових явищ);
  • хоча Академія правових наук України двічі проводила наукові конференції, спеціально присвячені проблемам розвитку методології вітчизняного правознавства (1996 р. і 2002 р.), проте стан виконання їхніх рекомендацій, які публікувалися у «Віснику» Академії, не підлягав систематичному моніторингу. Так чи інакше, назріла потреба знову провести такого роду конференцію, зважаючи, зокрема, на необхідність проаналізувати й узагальнити як досягнення, так і прорахунки у методологічних пошуках українських науковців;
  • значного поширення набула така практика суто методологічних на- працювань, коли їх автори обмежуються лише описовою характеристикою самих дослідницьких підходів та методів, але при цьому не демонструють їхніх евристичних можливостей у процесі власних предметно-правових досліджень;
  • оскільки наукові праці вітчизняних фахівців вкрай рідко видаються мовами міжнародного наукового спілкування (зокрема англійською, російською), вони зазвичай залишаються поза увагою зарубіжних фахівців, а тому майже не впливають на стан і розвиток європейського правознавства, «не вписуються» у міжнародний правознавчий простір.

Хотілося б сподіватись, що подолання зазначених вище недоліків сприятиме подальшому розвитку вітчизняної філософії права й оптиміза- ції методології правознавчих досліджень в Україні.

Висновки та рекомендації узагальнили:

професор П. Рабінович, професор С. Максимов