загрузка...

Часткові угоди Ради Європи

СМИРНОВА К., ФЕДОРОВА А.

Заснована у 1949 р., Рада Європи закріпила у своєму Статуті достатньо амбіційні на той час цілі, для реалізації яких необхідним було запровадження відповідних інструментів, розвиток нормативно-правової бази та плідне співробітництво дер- жав-членів. На сьогодні прийнято більше 200 міжнародно-правових договорів у рамках серії європейських угод Ради Європи, багаточисленні програми та рекомендаційні документи.

Окремим видом правових актів Ради Європи, які мають унікальну правову природу та важливе значення для співробітництва держав у будь-якій сфері діяльності Організації, є часткові угоди. Часткові угоди надали державам можливість об’єднуватися для вирішення певного конкретного питання, що входить до сфери інтересів цих конкретних держав, навіть без прийняття відповідного рішення в рамках всієї Організації. Дійсно, у випадках, коли у вирішенні деяких питань зацікавленою була тільки певна частина держав-членів, не знаходячи відклик у представників решти, процес розробки та прийняття відповідного повноцінного міжнародно-правового договору практично був заблокованим. Вирішенням саме цієї проблеми і стало запровадження у 1951 р. механізму прийняття Комітетом Міністрів часткових угод або застосування принципу так званої змінної геометрії як особливої форми співробітництва, за допомогою якої окремим державам- членам дозволяється плідно співпрацювати у різних сферах за відсутності підтримки та намірів приєднатися з боку інших членів Організації [1].

Часткові угоди були в цілому позитивно сприйняті в рамках Ради Європи як перспективний механізм вирішення актуальних проблем. Таке позитивне ставлення держав-членів до часткових угод пояснювалося значною мірою їх специфічними характеристиками. Так, у рамках часткових угод держави об’єднуються на добровільній основі, приєднуються до цих актів та денонсують їх, як правило, у порядку повідомлення. Державам дозволяється створювати самостійні структури, регулювати їх діяльність, розробляти правила, процедури, цілі, завдання, запроваджувати будь-які форми взаємодії. Держа- ви-учасниці самостійно вирішують також всі фінансові питання, приймаючи власний бюджет у рамках відповідної часткової угоди. Невизначеною на сьогодні залишається й мінімальна кількість держав-членів, яка необхідна для подання проекту часткової угоди на затвердження Комітету Міністрів, створюючи таким чином можливість об’єднання будь-якої кількості держав — членів Ради Європи в рамках часткової угоди [2].

Важливою характеристикою часткових угод є їх гнучкість. Незважаючи на деталізацію роботи контрольного органа, який створюється частковою угодою, деякі положення формулюються в абстрактній формі, встановлюючи загальні стандарти та принципи. Це передбачає можливість постійної, неформалізованої, гнучкої співпраці її членів та впливає в цілому на ефективність співробітництва держав у їх рамках.

Через 42 роки після впровадження механізму часткових угод, 14 травня 1993 р., на 92 засіданні Комітету Міністрів, його було доповнено інструментом «розширених часткових угод», відкритих для держав, що не є членами Ради Європи*. Розширені часткові угоди надають можливість державам — членам Ради Європи співпрацювати з державами, які не є членами Організації, створювати окремі власні структури та використовувати при цьому структури, органи та всі доробки Ради Європи. Обидва типи часткових угод надають можливість Раді Європи вирішувати проблеми, які як стосуються певної групи її держав, так і виходять за географічні межі Європи [3]. Вони дозволяють запрошувати держави, що не є її членами, до участі у певних міжурядових ініціативах та сприяти міждержавному співробітництву не тільки серед держав Організації.

Враховуючи склад учасників розширених часткових угод, визначають третій вид угод — розширені угоди, до складу яких входять всі держави — члени Ради Європи та інші європейські або будь-які неєвропейські держави, окремий статус можуть мати міжнародні організації та ЄС. У Резолюції Комітету Міністрів (51) 62 та Статутній Резолюції (93) 28, яка замінила першу, було детально визначено процес ініціації, укладення та членства у часткових, розширених та часткових розширених угодах, що саме дає можливість відокремити три види часткових угод, тобто: власне часткова угода — це угода між деякими державами — членами Ради Європи, розширена часткова угода — це угода між деякими державами — членами Ради Європи та державами нечленами Організації, відповідно, розширена угода — угода між всіма державами Ради Європи та іншими державами. Згідно з цією класифікацією до угод першого виду належить, зокрема, Банк розвитку Ради Європи, до другого виду — більшість угод, у тому числі — про Групу «Помпіду», Центр «Північ-Південь», Аудіовізуальну обсерваторію тощо.

До третього виду угод відносять угоду про створення Венеціанської комісії, членами якої є 57 держав, в тому числі всі 47 держав Ради Європи. Також розширеною угодою є угода про Групу держав проти корупції (ГРЕКО). ГРЕКО є механізмом міжнародного контролю за ефективністю дій щодо боротьби з корупцією в Європі, діяльність якого позитивно оцінюється і в рамках Європейського Союзу. Так, необхідність приєднання України до групи ГРЕКО було визначено у Плані дій Україна — ЄС 2005 р. першим пунктом серед заходів забезпечення ефективності боротьби з корупцією. У Порядку денному асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, який набув чинності 23 листопада 2009 р., у п. 2.2 щодо боротьби з корупцією було знов підкреслено важливість співробітництва в рамках ГРЕКО та необхідність подальшої імплементації її відповідних рекомендацій [4].

Часткові угоди є не тільки окремим особливим видом правових актів Ради Європи, а й впливають на розвиток всієї правової системи Організації. Вони створюють базу для подальшого співробітництва держав та розробки конвенцій або інших документів у рамках всієї Організації. Так, Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія) було розроблено, зокрема, Збірку рекомендаційних норм при проведенні виборів 2002 р., яку було покладено в основу проекту конвенції Ради Європи, що має закріпити європейські виборчі стандарти. Розробка стандартів у певній сфері тягне за собою й процес приведення національного законодавства держав-учасниць у відповідність з розробленими стандартами. Враховуючи, що мінімальна кількість учасників часткових угод становить від 15 до 57 держав, не включаючи спостерігачів та держав, що мають інші статуси, можна говорити, що процес гармонізації національного законодавства у певних сферах охоплює поступово всю Європу та деякі неєвро- пейські держави [5].

У рамках часткових угод державам- учасницям надається всебічна допомога у вирішенні конкретної проблеми, створюється правова, інформаційна, технічна основи для максимально плідного співробітництва. Участь у деяких часткових угодах передбачає контроль органу, створеного угодою, за виконанням взятих учасниками на себе зобов’язань та рекомендацій, які ним винесені (наприклад ГРЕКО). Інколи органи, створені відповідними угодами, фактично беруть участь у розробці нормативно-правових актів держав-учасниць (Венеціанська комісія). Структури, які створені частковими, розширеними частковими угодами, відіграють важливе значення у таких сферах, як охорона здоров’я, боротьба з корупцією, незаконним обігом наркотиків, у сфері підтримки конституційних реформ, солідарності, підтримки виробництва та прокату європейських кінофільмів, подолання наслідків стихійних лих та техногенних катастроф, надання фінансової підтримки членам Організації тощо.

Часткові угоди є унікальною формою співробітництва держав — членів Ради Європи, держав, які за територіальною ознакою ніколи не зможуть ними бути, або не є сьогодні, та міжнародних організацій для вирішення актуальних проблем сьогодення. Такі угоди є надзвичайно перспек- тивною формою співпраці між різними суб’єктами міжнародного права. Зокрема, перспективність цього формату взаємодії для Ради Європи та Європейського Союзу було визначено у Меморандумі про взаєморозуміння між Радою Європи та Європейським Союзом від 2007 р.

На сьогодні в рамках Ради Європи було прийнято 14 часткових, розширених часткових та розширених угод, якими створено, зокрема, Європейську комісію «За демократію через право» (Венеціанську комісію), Групу ГРЕКО, Групу «Помпіду», Європейський центр «Південь-Північ», банк розвитку Ради Європи, Європейську фармакопею, Європейську аудіовізуальну обсерваторію, фонд Євроімідж тощо.

Розширені угоди

Європейська комісія «За демократію через право» або Венеціанська комісія (назва за місцем розташування) є дорадчим органом Ради Європи з питань у сфері конституційного права. Комісія була створена частковою угодою у 1990 р. як інструмент невідкладної допомоги у проведенні конституційних реформ у державах, які мали намір вступити до Ради Європи, враховуючи кардинальні зміни гео- політичної мапи Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х — початку 90-х років ХХ ст. Комісія відіграла ключову роль у проведенні конституційних реформ та прийнятті нових конституцій, які б відповідали європейським стандартам та цінностям, у пострадянських державах. Зокрема, експерти Венеціанської комісії надали значну допомогу у підготовці проекту Конституції України 1996 р.

З часом Комісія отримала міжнародне визнання та перетворилася на потужний незалежний інтелектуальний центр з правових питань, поширюючи європейські конституційні стандарти, що базуються на фундаментальних правових цінностях. Водночас Комісія і сьогодні продовжує надавати «невідкладну» конституційну допомогу своїм членам, аналізуючи законопроекти, надаючи поради, технічну та експертну допомогу, допомагаючи імплементувати зазначені європейські стандарти.

У 2002 р. часткова угода про створення Венеціанської комісії була змінена розширеною угодою, що надало можливість отримання членства для неєвропейських держав. Сьогодні членами Венеціанської комісії, окрім 47 держав Ради Європи (Україна є членом з 1997 р.), є ще 10 країн, у тому числі Туніс, Перу, Ізраїль, Чилі, Киргизстан тощо. Деякі держави мають статус спостерігача, зокрема Аргентина, Канада, США, асоційованим членом є Білорусь. Спеціальними статусами наділені Південно-Африканська Республіка, Палестина, а також Європейський Союз та ОБСЄ.

Венеціанська комісія працює за чотирма основними напрямами: сприяння у галузі конституційного права, сприяння розробці та імплементації європейських стандартів демократії у сфері виборів, референдумів та діяльності політичних партій (особливо за допомогою надання висновків щодо законів та законопроектів у сфері виборчого права держав-членів), співпраця з конституційними судами дер- жав-членів, здійснення наукової діяльності (проведення досліджень, семінарів, транснаціональна освіта, підготовка доповідей).

Група держав проти корупції (ГРЕКО) була створена частковою розширеною угодою у 1999 р. для проведення моніторингу імплементації міжнародно-правових інструментів, прийнятих для виконання програми дій проти корупції 1996 р., та для надання оцінки виконання державами Керівних принципів боротьби проти корупції 1997 р.

Основною метою діяльності Групи ГРЕКО є покращання спроможності членів групи у боротьбі з корупцією через моніторинг зобов’язань, які взяли на себе держави в цій сфері, що включає не лише аналіз законодавства, а й виявлення труднощів та недоліків національних механізмів боротьби з корупцією. Основний моніторинг здійснюється щодо імплементації Європейської конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію 1999 р., Конвенції про цивільно-правову відповідальність за корупцію 1999 р., виконання Рекомендації Комітету Міністрів 2000 р. щодо Кодексу поведінки посадових осіб та Рекомендації 2003 р. щодо Загальних правил проти корупції у фінансуванні політичних партій і виборчих кампаній.

Сьогодні до складу ГРЕКО входять всі держави — члени Ради Європи (Україна — з 2006 р.), а також Білорусь та США, окремий статус мають також деякі міжнародні організації, зокрема — ООН (UNODC).

Розширені часткові угоди

Група «Помпіду» — багатопрофіль- ний міждисциплінарний орган співробітництва держав у боротьбі з незаконним обігом наркотиків та з торгівлею ними. У рамках Групи дер- жави-учасники обмінюються інформацією, практикою у зазначеній сфері (між урядовцями, дослідниками, поліцією тощо), розробляють стратегії боротьби на локальних та регіональних рівнях, плани дій, здійснюють моніторинг у відповідній сфері, проводять профілактичні заходи, освітні програми, в тому числі з підготовки фахівців. Група «Помпіду» була створена у 1971 р. за пропозицією президента Франції Ж. Помпіду для боротьби з незаконним обігом наркотиків та торгівлею наркотиками та у 1980 р. за допомогою часткової угоди увійшла до структур Ради Європи. На сьогодні ця часткова угода має статус розширеної, що передбачає залучення не тільки держав Ради Європи, але інших держав за згодою всіх учасників Групи.

На кінець червня 2011 р. до складу Групу входять 35 держав Ради Європи. У рамках технічного співробітництва «Помпіду» залучає інші держави, в тому числі Україну, яка не є членом Групи. Значна увага приділяється державам середземноморського регіону, які не є членами Групи та Ради Європи. Деякі держави, зокрема США, Канада, Ватикан беруть участь за принципом ad hoc у певних заходах Групи.

Європейський Центр глобальної взаємозалежності та солідарності «Північ-Південь» було створено розширеною частковою угодою у 1990 р. з метою поширення принципів Ради Європи за межами континенту. Центр сприяє розвитку взаємовідносин та солідарності між населенням різних держав, пошуку шляхів співпраці між неурядовими організаціями, міжнародними установами, парламентами та урядами країн, завдяки чому отримав неофіційний статус «вікна» Ради Європи у світ.

З 1 червня 2011 р. набула чинності нова Статутна резолюція Комітету міністрів Ради Європи, якою внесено суттєві зміни до Статуту Центру. Зокрема, висунуто ініціативу щодо якомога скорішого приєднання всіх держав — членів Ради Європи та Європейського Союзу, а також продовження процесу залучення неєвропейських країн (членами Центру є Марокко, Кабо-Верде). Сьогодні Центр нараховує 22 члена. На жаль, більшість пострадянських держав не приєдналися до участі, в тому числі не є членом Центру й Україна.

У цілому Центр створює платформу для співпраці Ради Європи з неєвропейськими державами, посилює співпрацю з неурядовими організаціями, зосереджуючи головну увагу на питаннях освіти, поширенні інформації про основні принципи Ради Європи, розвитку міжкультурного діалогу та проблемах молоді.

Аудіовізуальна обсерваторія була створена на підставі Статутної Резолюції (92) 70 Комітету міністрів Ради Європи у грудні 1992 р. По суті ця резолюція виступила розширеною частковою угодою Ради Європи. Головною метою Аудіовізуальної обсерваторії згідно зі Статутом в останній редакції відповідно до Резолюції Комітету Міністрів (2000) 7 є забезпечення передачі інформації серед аудіовізуальної індустрії, сприяння всебічному аналізу розвитку ринку аудіовізуальної продукції та його відкритості. Особлива увага приділяється забезпеченню надійності, розвитку співстав- леності та сумісності інформації. Органи управління Аудіовізуальної обсерваторії, створені на підставі Статуту, відповідають за збирання та обробку інформації й статистики в аудіовізуальній сфері, особливо це стосується юридичної, економічної інформації щодо програмного забезпечення. На сьогодні Аудіовізуальна обсерваторія є єдиним центром збирання та обробки інформації в аудіовізуальній промисловості Європи. Обсерваторія є Європейським публічним органом, членом якого є 37 європейських держав та Європейський Союз. Органами управління Обсерваторією є Виконавча Рада та Дорадчий Комітет, а також Фінансовий Комітет. Обсерваторія здійснює свою діяльність через велику кількість професійних організацій-партнерів та міжнародних установ.

Європейська фармакопея була створена на підставі Конвенції про її заснування 22 липня 1964 р., що була розроблена в рамках Часткової угоди у соціальній сфері та сфері охорони здоров’я і набула чинності в 1974 р. Європейська фармакопея є єдиною інстанцією щодо контролю якості лікарських засобів в Європі. Офіційні стандарти, що періодично публікуються, формують юридичну на наукову основу для контролю якості лікарських засобів у процесі їх розробки, виробництва та розповсюдження. Такі офіційні збірки (так звані фармакопеї) містять показники кількісного та якісного складу лікарських засобів та перелік необхідних проведених тестів під час контролю їх якості, показники якості субстанцій та допоміжних речовин, які використовуються у виробництві лікарських засобів. Застосування та використання цих стандартів якості є необхідною умовою для виробників лікарських засобів та субстанцій для фармацевтичних цілей у процесі торгівлі медикаментами та іншої діяльності на фармацевтичному ринку держав-учасниць. Держави — учасниці Конвенції 1964 р. взяли на себе зобов’язання вжити всіх необхідних заходів для надання розробкам Європейської фармакопеї офіційного статусу стандартів шляхом прямої імплементації в національне законодавство або непрямої імплементації через національний переклад.

У 1994 р. до Конвенції про заснування Європейської фармакопеї був прийнятий Протокол про приєднання Європейського Союзу та його держав- членів, який надав їм відповідні повноваження в Комісії Європейської фармакопеї.

Завданнями Європейської фармакопеї є також розроблення відповідних умов з метою лібералізації торгівлі фармацевтичними продуктами, забезпечення високого рівня якості медичної продукції та їх компонентів, що імпортуються та експортуються з Європи.

Державами-підписантами Конвенції про заснування Європейської фармакопеї є 36 держав та Європейський Союз, спостерігачами є 8 європейських держав, зокрема Україна, та 14 країн неєвропейського регіону та Всесвітня Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ). Статус спостерігача дозволяє державам залучитися до науково- дослідницької діяльності Європейської фармакопеї, надає доступ державам до роботи над контролю якості та методами аналізу в фармацевтичній сфері.

У грудні 2010 р. Рада Європи прийняла Конвенцію про боротьбу з підробленими та незаконними лікарськими засобами та іншими медичними продуктами, включаючи ті, що були запропоновані через мережу Інтер- нет.

Європейський центр сучасних мов створений на основі розширеної часткової угоди 1994 р. (Резолюція Комітету міністрів Ради Європи (94) 10). Розташований цей центр у м. Граз (Австрія), завдяки чому й отримав своє скорочене найменування — Граз Центр. Головним завданням Центру є підтримання та розвиток реформ у сфері викладання та вивчення мов. Він об’єднує 34 держави європейського регіону з метою розроблення спільної політики у вивченні мов та практик їх викладання у навчальних закладах. Завданням Центру є розроблення типових програм вивчення сучасних мов, проведення стажування викладачів іноземних мов, сприяння технічному оснащенню та запровадження нових технологій у процес вивчення мов.

Група співробітництва на основі розширеної часткової угоди про спорт (EPAS) була створена на основі Резолюції Комітету міністрів Ради Європи (2007) 8 у 2007 р. Підписання такої угоди було результатом 30-річної праці у сфері пан-Європейського співробітництва у сфері спорту. Угода про спорт є платформою міжурядової співпраці у сфері спорту держав-учас- ниць, вона також об’єднує державні органи, федерації спорту та громадські організації. Підвищення рівня управління у сфері спорту, впровадження високих етичних стандартів є головними пріоритетами роботи EPAS. Завданнями роботи Групи по співробітництву в сфері спорту є розробка спільних політик та стандартів та слідкування за їх імплементацією. В основі роботи лежать європейські стандарти, які викладені в Європейській спортивній хартії, Кодексі спортивної етики, Європейській конвенції щодо насилля глядачів спортивних заходів, Конвенції про анти-допінг та інші. З 2009 р. пріоритетами роботи EPAS є етика та автономність у спорті. З 2010 р. робота на основі Угоди про спорт здійснюється на регулярній основі. Членами Групи є 34 європейські країни, недержавними партнерами є 17 спортивних міжнародних організацій, включаючи УЕФА.

Часткові угоди

Найстарішим міжнародним фінансовим інститутом Європи та основним фінансовим органом Ради Європи є Банкрозвитку Ради Європи, який було створено частковою угодою у 1956 р. Банк розвитку має виключно соціальну спрямованість, тобто всі банківські кредити повинні бути імплементовані виключно у соціальні проекти. Виходячи з цієї специфіки, основна мета діяльності Банку полягає у реагуванні та відповіді на надзвичайні ситуації та подолання їх наслідків через фінансову допомогу жертвам надзвичайних подій.

Розміри фінансової допомоги та кількість проектів пов’язані з рівнем прибутковості Банку, яка повністю залежить від його діяльності на фінансовому ринку. Відповідно, жодних щорічних фінансових внесків держа- ви-члени не сплачують, окрім вступного. Причому розмір такого внеску не є фіксованим. Так, Франція, Німеччина, Італія вклали майже 17 % від Статутного капіталу Банку, Ватикан — 0,002 %, Швеція — 2,5 %, Молдова — 0,1 %. У випадку, якщо не вистачає власних ресурсів, фінансування проектів може здійснюватися за допомогою запозичення коштів на міжнародних ринках через публічні емісії та приватні інвестиції.

На сьогодні 40 держав Ради Європи зробили внески до Статутного фонду та є його учасниками, за винятком, зокрема, України, Монако, Росії, Австрії.

Група по співробітництву в сфері запобігання, допомоги та захисту при стихійних лихах чи техногенних катастрофах (EUR-OPA) створена на підставі статутної Резолюції Комітету міністрів Ради Європи у 1987 р. (Резолюція (87)2). Ця Група є платформою для співпраці у сфері важливих природних та техногенних катастроф між регіоном Європи та Південного Середземномор’я. Завданням Групи є збирання інформації, розроблення механізмів запобігання, вивчення управління ризиками, проведення пост- кризового аналізу та реабілітації. У складі Групи по співробітництву налічується 26 держав, Україна є членом Групи з 1997 р. Структура Групи складається з двох рівнів. На політичному рівні Міністерські Збори приймають рішення щодо механізмів вирішення надзвичайних ситуацій, Комітет Постійних Представників обмінюються інформацією, розробляють матеріали та готують резолюції. На науково-технічному рівні Спеціалізовані Євро-Середземноморські центри розробляють проекти на національному та регіональному рівнях з метою поліпшення обізнаності та стійкості населення перед надзвичайними ризиками, що можуть виникнути в результаті стихійних лих та техногенних катастроф. Збори директорів таких Спеціалізованих центрів розробляють механізми імплементації європейських стандартів шляхом впровадження своїх наукових розробок, запровадження інформаційних програм та проведення стажування.

Окрім розглянутих часткових угод, у рамках Ради Європи було прийнято Часткову угоду у соціальній сфері та сфері охорони здоров’я, яка функціонувала до кінця 2008 р. та нараховувала 18 членів; Часткову угоду про європейську карту для інвалідів, що не набула повної чинності, враховуючи її ратифікацію всього трьома державами; Часткову угоду про Європейський фонд підтримки спільного виробництва та розподілення творчої кінематографії та аудіовізуальних творів (Eurimages), членами якого є на сьогодні 35 держав Ради Європи, за винятком України, Молдови, Грузії тощо. Також було прийнято у 1991 р. Розширену часткову угоду про молодіжну мобільність шляхом надання молодіжних карт, учасниками якої є 19 держав Ради Європи (Україна не висловила наміри приєднатися) та Розширену угоду у сфері культури у 2010 р., учасниками якої вже є 14 держав.

Отже, в рамках Ради Європи було розроблено ефективний механізм співпраці держав зі специфічних питань. Розроблені Радою Європи механізми часткових угод виявилися надзвичайно корисним досвідом у вирішенні нагальних проблем суспільного життя у багатьох сферах. Дійсно, такі часткові угоди характеризуються різноплановістю регулювання відносин, наприклад боротьба з корупцією, забезпечення демократії та верховенства права, удосконалення механізмів контролю якості лікарських засобів та найбільш молода сфера співробітництва у цих рамках — спорт, культура. Україна, на жаль, не бере активної участі в часткових угодах Ради Європи та, відповідно, не є учасником їх переважної більшості. Утім, як свідчить історія розвитку співробітництва в рамках часткових угод, вони є гнучкими механізмами залучення країн з метою вирішення конкретних проблем, багато з яких притаманні й українському суспільству.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

  1. Резолюція Комітету Міністрів 51 (62) «Про часткові угоди» від 2 серпня 1951 р.
  2. Кузнецов И. К. Международно-правовые формы сотрудничества государств по специальным вопросам в рамках Совета Европы : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.10. — М., 2008. — 24 с.
  3. Заблоцька Л. Г., Федорова А. Л., Шинкаренко Т. І. Політико-правові аспекти діяльності Ради Європи. — К., 2007. — С. 79.
  4. Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, набув чинності 23 листопаду 2009 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_990
  5. Лимонникова М. А. Венецианская комиссия Совета Европы : правовые аспекты создания и деятельности : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.10. — М., 2010. — 26 с.